Конвенція про угоди про вибір суду (надалі – «Конвенція») покликана розширити співпрацю у правовій сфері з метою сприяння міжнародній торгівлі та інвестиціям у галузі міжнародних комерційних трансакцій. Вона надає привабливі переваги сторонам, які, на противагу альтернативним методам вирішення спорів, обирають судовий розгляд у національних судах. У цій статті пропонується аналіз сфери застосування Конвенції, її особливостей, а також теперішнього та потенційного впливу на вирішення міжнародних комерційних спорів.
Підписання Конвенції Україною, безумовно, є кроком вперед на шляху до створення більш сприятливих умов для вирішення спорів. По суті, Конвенція є механізмом вирішення юрисдикційних конфліктів, що можуть виникати в частині вибору підсудності між судами декількох Договірних держав, та забезпечить звернення зі спірними питаннями до суду, безпосередньо визначеного сторонами. За умови ефективної імплементації, Конвенція забезпечить більшу правову визначеність у частині вирішення міжнародних спорів та виконання відповідних судових рішень.
Виходячи з припущення, що Конвенція загалом буде прийнята і затверджена кількістю держав, хоча б близькою до кількості держав-підписантів Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року (надалі – «Нью-Йоркська конвенція»), вона забезпечить більшу уніфікованість положень та практики їх застосування у сфері судового вирішення міжнародних комерційних спорів.
Сфера застосування
З 01 жовтня 2015 року Конвенція набула чинності для держав-членів ЄС (окрім Данії) та Мексики. Сінгапур приєднався до Конвенції у 2015 році, ратифікувавши її тільки нещодавно – 14 квітня 2016 року. На сьогоднішній день Конвенцію підписали, проте ще не ратифікували, Україна і США.
У першу чергу, стосовно сфери застосування, Конвенція чітко передбачає застосування лише до угод про виключний вибір суду. Для того, щоб угода між двома або більше сторонами вважалася виключною, у ній мають бути зазначені суди однієї Договірної держави або один чи більше визначених судів однієї Договірної держави, з виключенням юрисдикції усіх інших судів. Тому, навіть якщо угодою визначено більше ніж один суд, така угода вважається виключною, якщо всі визначені суди знаходяться в межах однієї Договірної держави.
Водночас, для того, щоб підпадати під дію Конвенції, угода повинна вважатися виключною по відношенню до обох сторін, незалежно від того, хто саме подаватиме позов у майбутньому. Тому, односторонні угоди про вибір суду, які також іменуються «асиметричними угодами», де лише одна сторона зобов'язана подати позов до визначеного суду, а інша – має можливість обрати суд будь-якої іншої юрисдикції, не вважаються виключними угодами і не охоплюються положеннями Конвенції.
В частині предметної сфери дії, Конвенція поширюється на цивільні та комерційні міжнародні справи з низкою винятків зі сфери застосування, зокрема, але не виключно, таких: справи за споживчими та трудовими договорами; справи про неплатоспроможність та про порушення антимонопольного (конкурентного) законодавства; справи за договорами перевезення вантажів чи пасажирів; справи у сфері морського права; справи щодо деліктів; справи щодо деяких прав інтелектуальної власності; арбітражні справи та пов’язані з ними провадження. Відповідно до положень Конвенції, справа вважається міжнародною, якщо сторони не є резидентами однієї Договірної держави і відносини між сторонами, а також усі інші обставини, що стосуються спору, не пов’язані лише з цією державою.
Варто зазначити, що хоч Конвенція не приділяє особливої уваги тому, як саме може називатися рішення відповідного суду (наприклад, судове рішення, постанова чи наказ), у ній прямо передбачено, що рішення має бути винесене по суті спору. Відповідно, тимчасові запобіжні заходи не вважаються судовим рішенням відповідно до положень Конвенції та не регулюються нею.
Особливості
Зберігаючи суверенні права Договірних держав на внутрішній розподіл юрисдикції між судами, Конвенція забезпечує інтереси сторін угоди про виключний вибір суду таким чином:
- Стаття 5: Суд, визначений сторонами в угоді про вибір суду, повинен розглянути справу, за винятком випадків існування законних підстав для заперечення його юрисдикції;
- Стаття 6: Будь-який інший суд, не обраний сторонами, повинен відмовитися від розгляду переданої йому справи, за винятком випадків, коли застосування його юрисдикції є виправданим згідно з Конвенцією;
- Статті 8 та 9: Рішення обраного суду має бути визнаним та виконаним в інших Договірних державах у відповідності до Конвенції, за умови відсутності визначених Конвенцією підстав для відмови у його визнанні та виконанні.
Вплив Конвенції
Конвенція надає суб’єктам господарської діяльності можливість з більшою вірогідністю передбачати перебіг потенційних судових проваджень та можливість приведення до виконання відповідних судових рішень у майбутньому. У багатьох аспектах правовий режим, створення якого передбачає Конвенція, ґрунтується на цінностях, характерних для міжнародного комерційного арбітражу: автономія сторін, відокремленість положень про вибір суду, єдина процедура визнання і виконання судових рішень. З точки зору часових та фінансових затрат, усі ці особливості повинні мати позитивний вплив на ефективність вирішення спорів у судовому процесі.
Поки що, з огляду на обмежену кількість Договірних держав, вплив Конвенції є достатньо обмеженим. Однак, після набрання нею чинності для Сінгапуру, зважаючи на судову систему вирішення міжнародних спорів, яку пропонує Міжнародний комерційний суд Сінгапуру [Singapore International Commercial Court] (SICC), можна очікувати частішого застосування положень Конвенції.
У разі якщо Конвенція стане загальноприйнятим інструментом зі значною кількістю Договірних держав, сторони міжнародних комерційних трансакцій можуть обґрунтовано очікувати застосування більш уніфікованого регулювання процедури вирішення спорів та, відповідно, більшу передбачуваність щодо перебігу проваджень та потенційних результатів.