публікації

В заручниках у системи. Чому в українських судах не працюють виправдувальні вироки?

05/07/2021

Назар Кульчицький

Партнер, адвокат

Кримінальне право,
Прецедентне право ЄCПЛ

Уявіть, що одного дня ви безпідставно опинилися на лаві підсудних – в нашій країні це, на жаль, реальність, а не фантастика. 

Знаєте, який у вас шанс бути виправданим судом? Від 0,4 до 1,5% – ось такий сумний процент виправдувальних вироків в Україні.

Інша, не менш вражаюча, цифра – приблизно 30% людей потрапляють під приціл правоохоронних органів випадково. Нерідко – задля виконання такого собі "плану" щодо посадок.

Причина в тому, що переважно українські правоохоронці націлені не на повне та об’єктивне розслідування, а на пошук "крайнього". Це дозволяє їм свідчити про свою начебто ефективність, карати "неблагонадійних", заробляти вплив та гроші.

Водночас – слідчі та прокурори вміло користуються тим, що більшість українців не розбирається що таке кримінальний процес. 

Люди не знають як себе правильно поводити, коли вони потрапляють в поле зору правоохоронних  органів. Тому витрачають нервові клітини і частину свого життя у камерах СІЗО та судах.

Найкраща зброя для протистояння "системі" – це знання і готовність боротися за себе до переможного кінця. 

Попри статистику, можливість захистити свої права у суді є. Це показує практичний досвід.

Для розуміння тонкощів "системи" пропоную більш детально розібратися у її матчастині – методах суддів та прокурорів для "посадки" українців і шляхах, якими їх можна обійти.

Вручення підозри – перша можливість захиститися

З чого починається кримінальний процес? Спершу слідство з’ясовує чи стався злочин, які його обставин, хто винен. Потім має бути вручена підозра – тільки цей етап слідчі старанно намагаються затягнути.

Підозра не повинна автоматично дорівнювати обвинуваченню, провели слідство, з’ясували всі обставини, а тоді закрили/направили в суд.

Підозра – це можливість для людини захиститися. Вона дає ширше коло прав: доступ до матеріалів справи, право збору доказів для захисту від обвинувачень, ініціювання слідчих дій тощо.

Як показує практика, слідство не поспішає вручати цей важливий папірець. Робиться це спеціально, щоб підозрюваний та його юристи не заважали. Це ніщо інше, як вставляння палок у колеса – щоб людина не могла стежити за правильністю слідства та контролювати дотримання своїх прав. 

Візьмемо до прикладу класичний випадок у бізнесі – фактову кримінальну справу щодо ухиляння від сплати податків. 

Фактові справи направлені проти конкретних людей, у таких випадках це генеральний директор та головний бухгалтер підприємства.Якщо слідство вважає, що вони могли вчинити злочин, їм обов’язково мають вручити підозри та з дотриманням права на захист збирати докази у справі.

Втім, слідство віддає перевагу збору доказів за відсутності сторони захисту, або просто блокує роботу підприємства безпідставними обшуками, вилученням документів та обладнання,а також арештами рахунків підприємства.

Здається, "система" функціонує таким чином, що слідчі судді сприяють прокурорам і надають дозволи на обшуки та взяття документації без серйозних підстав – про вручення підозр і мови не йде.

У результаті, бачимо кримінальні справи, де є обшуки, прослуховування та два "камази паперу", а підозрюваного та доказів по справі немає.

Є підозрюваний – має бути й вирок

Отже, основні слідчі дії мають проводитися лише після вручення підозри. А саме – треба зібрати докази, що людина вчинила злочин. Далі справа або закривається, або, якщо докази переконливі, справа передається в суд.

Наразі прокуратура керується таким принципом: кількість затриманих повинна дорівнювати кількості підозрюваних, кількість підозрюваних – кількості справ, направлених до суду. Відповідно, кількість справ, направлених до суду, повинна дорівнювати кількості засуджених.

Прокурори налаштовані так: якщо ви вже стали офіційно підозрюваним, то буде зроблено все, щоб ви отримали обвинувальний вирок – будь-який. Стаття немає значення, головне – результат "для галочки".

Справа може починатися з навмисного вбивства, а закінчитися статтею за хуліганство, але вирок має бути. І це не вигадки, а реалії українського правосуддя.

Як саме "система" саджає за ґрати: СІЗО, умовний строк, завищення кваліфікації злочину, викривальні покази

Нерідко ми чуємо фразу: "підозрюваний пішов на угоду зі слідством". Перша реакція – значить винен. Але це стереотип. 

Насправді на угоду зі слідством йдуть через те, що у людини немає моральних чи фінансових сил на довготривалу боротьбу та перебування в СІЗО. Адже головна зброя проти свавілля судової системи – це гроші та психологічна стійкість.

У більшості випадків під тиск потрапляють люди без необхідних фінансових ресурсів. Система перемелює їх дуже швидко, тому що вони не можуть дозволити собі адвокатів, їх залякують, вони не витримують і здаються.

Прокурорське свавілля зупиняє тільки опір. Якщо його чиниш, то шанси на дотримання прав та справедливий вирок є. Якщо ні, то все залежить від випадку та добросовісності суддів.

Залякування СІЗО, наприклад, є нічим іншим, ніж механізмом тиску. Його мета – щоб людина пішла на угоду зі слідством. Адже мало кого тішить перспектива провести місяці, а то й роки у камері. 

Умовний строк – ще одна популярна пропозиція від слідчих. Навіть якщо людина невинна, вона, переважно, погоджується на такі "полегшені" умови – лише б її кримінальний жах швидше закінчився. 

Часто, щоб закрити людину в СІЗО, штучно завищують кваліфікацію злочину. Це дозволяє отримати дозвіл на прослуховування, перегляд кореспонденції, обшуки, затримання. 

У всіх резонансних справах керівництво правоохоронних органів роздає коментарі, що начебто вину вже встановлено, арештовують рахунки, майно, машини. А вже потім, пропонується більш легка стаття, за якою ось такі слідчі дії не передбачені. 

Втім, моральний тиск уже зроблено і людина "зломлена". І в такому стані готова підписати будь що.

Тому не можна не сказати про практику з викривальних показів, коли людей змушують підписати те, що потрібно слідчим, щоб підтвердити підозру і справа не розвалилась до суду. 

За нормального процесу, це завжди підтверджується іншими доказами, які надає підозрюваний або вони відомі слідчому з інших джерел. Але на практиці, людина підписує все, аби вийти із СІЗО і вже потім, на суді, відмовляється від своїх свідчень.

Чому в Україні так мало виправдувальних вироків?

Виправдувальний вирок – це екзотика для адвоката. Найкращий варіант розвитку подій у прийнятні строки – це дрібна угода або перекваліфікація справи на м’яке правопорушення і закриття її через закінчення строків притягнення до відповідальності. 

Справи з недоведеними правопорушеннями до виправдувального вироку не доходять. Саме через це кількість виправдувальних вироків така мізерна. 

Якщо людина просиділа в СІЗО більше 4-х місяців, у неї немає шансів вийти невинуватою. Адже ті прокурори й судді, які "закрили" незаконно, будуть й надалі вершити долю підозрюваного. 

Система не дає в образу "своїх" і хоче закрити справу без значної для себе шкоди – кому тут цікаво розбиратися й карати винних в порушенні прав людини? 

Судова система в Україні спотворена. Людина замість того, щоб розраховувати на справедливість від правоохоронців, чекає що її "топитимуть" і одразу налаштовується або "прогинатися" або виборювати свою невинуватість. Але це не правовий підхід. 

За правового підходу прокурор доводить провину, якщо ні, то людина невинна – і на цьому крапка. 

Суддівські та прокурорські засоби тягнути "сиру" справу

Самовідвід судді – одна з найпоширеніших схем самоусунення від справи. Це робиться, коли потрібно виносити виправдувальний вирок. 

Інший спосіб – повернення обвинувальних актів із явно незаконними формуваннями. Усе це для того, щоб після повернення з апеляції справу передали іншому судді.

Коли докази у справі "розвалюються", то прокурори починають тягнути час. Наприклад, на кожне засідання протягом декількох років (!) приходить новий прокурор і просить час на ознайомлення з матеріалами. 

Ще як варіант – до суду не приводять свідків, через що із часом спливає строк притягнення до відповідальності.

Відсутність фактів і доказів у справі ховається за штампами та твердженнями, на кшталт "за попередньою змовою групою осіб". Причому слідством не встановлено, де, коли і як відбулась змова і чи відбулась взагалі.

Ще судді натякають, що, мовляв "нічого кращого вам не світить", а прокурори пропонують угоду зі слідством – часткове визнання провини та перекваліфікацію злочину на більш легку. 

Фактично, розкрадання 90 млн державних коштів може перетворитись в підробку документів. 

Бувають виправдувальні вироки, але їх скасовує апеляційний суд і все починається спочатку. Це може тривати 5-10 років і весь цей час людину переконують піти на угоду зі слідством.

Це – масові явища. Не замовні чи резонансні справи, а повсякденний хід судового процесу.

Варіанти розв'язання проблеми

Ще одна ілюстрація хитрості "системи" – прокурор не несе жодної відповідальності за "сиру" справу, втім за закриття справи він може поплатись як мінімум премією, а то й посадою, а тому закриття справи прокурором може бути здійснене тільки з прямого дозволу, або вказівки керівництва. 

Це проблема слідства, але вирішення її можливе тільки через зміну підходів в судовій системі. 

По-перше, слідчий суддя не повинен бути на боці прокурорів – він повинен захищати правомірність процесу та права людини. 

Тобто, надавати дозволи на обшуки, прослуховування, арешти майна та тримання у СІЗО тільки у разі реальної необхідності і вагомих доказів.

По-друге, потрібно детально прописувати виправдувальний вирок. 

Якби суддя кожен раз виписував вирок так, щоб було зрозуміло, що слідчий погано зробив свою роботу і через це вбивці на волі, а невинні люди навпаки отримали даремні сиві волосини на голові, то це мало би негативні наслідки для недобросовісних правоохоронців. 

Правоохоронна система не має бути рупором з інтересів держави чи способом виконання "плану" зі збору доходів, як в митниці чи податковій. 

В ідеалі прокурори та слідчі мають ловити злочинців, а не створювати їх штучно.

Коли українська судова система навчиться визнавати помилки, а головне – змінить пріоритети та сенси своєї роботи, тоді "розвалених" справ буде менше, а вчасно закритих справ і виправдувальних вироків значно більше.

Опубліковано: Українська Правда, 3 липня 2021 р. 

Що нового?

Найважливіша аналітика у вашій пошті.

більше аналітики

31/08/2021

Цього літа в Офісі Генерального прокурора відбулася цікава нарада: ключові правоохоронці України обговорювали цивільну конфіскацію. Чому цей захід привернув увагу? Справа – у фокусі обговорення...

Назар Кульчицький

26/07/2021

22 липня Генеральна прокуратура РФ подала до Європейського суду з прав людини першу заяву проти України. Із заявою було подано й клопотання про застосування тимчасових заходів за правилом 39 правил ЄСПЛ і надання Україні вказівки «припинити обмеження прав російськомовного населення, особливо в контексті використання їхньої рідної мови в школах, медіа й Інтернеті, та припинити блокаду Північно-Кримського каналу»...

Назар Кульчицький, Марія Новікова