Як і весь світ, Україна зазнає впливу кризи на ринках енергетичних ресурсів, викликаної зниженням їх споживання через заходи боротьби з COVID-19. Крім того, криза поглиблюється локальними чинниками — наприклад, надтепла зима вплинула і на український, і на європейський ринки природного газу, які відреагували падінням цін, яке триває дотепер.
Що важливо зробити уряду України, щоб не втратити стратегічних інвесторів під час кризи.
Для інвесторів розвиток нових проектів в кризовий період є більш ризиковим, аніж в період розвитку, проте обіцяє більші прибутки у майбутньому. Уряд України вже вкотре анонсує нові заходи для підтримки вітчизняних та іноземних інвесторів, проте окрім економічних показників прибутковості інвестицій, інвестори все більше звертають увагу на інвестиційний клімат в Україні — в тому числі, послідовність інвестиційної політики, передбачуваність реформ та стабільність норм, на які опираються інвестори при визначенні дохідності. Ініціативи щодо перегляду зелених тарифів також не додають впевненості у майбутньому.
Як уряд України може привернути увагу та довіру інвесторів?
Попри зниження споживання та падіння цін на природний газ, український ринок потребує нарощення власного видобутку. Так, за 2019 рік в Україні спожито майже 30 мільярдів кубічних метрів газу. З них дві третини, тобто 20 мільярдів кубічних метрів, було видобуто в Україні, решта — імпортовано. При чому 4,6 мільярдів газу видобули приватні видобувні компанії, а весь інший обсяг — державні підприємства.
Отже незважаючи на те, що у 2020 році можна очікувати подальшого падіння споживання газу, орієнтовно третина всього ринку газу все ще залежатиме від імпорту з Європи — якщо Україна не розвиватиме власний видобуток. Тобто майбутній інвестор має шанс прийти на український ринок, який вже має сформований попит на видобутий інвестором газ — однак лише за умови, що ціна такого газу буде конкурентоспроможною у порівнянні з ціною імпорту та дозволить отримувати прибуток, вартий ризикової інвестиції.
27 травня урядом було презентовано Програму стимулювання економіки для подолання наслідків епідемії COVID-19. Попри «карантинну» назву, програма пропонує заходи, які будуть направлені на розвиток енергетики в цілому.
Для видобувної галузі, вона вбачає три зміни щодо рентних ставок на видобування, а саме встановлення: (1) стимулюючої ставки ренти для природного газу, нафти та конденсату протягом п’яти років з дня початку буріння свердловини — однак розмір стимулюючої ставки наразі не відомий; (2) ставок ренти для нафти та конденсату у розмірі 12% та 6% (порівняно з чинними ставками 31% на видобування нафти та конденсату на глибині до 5000 метрів, та 16% - на глибині понад 5000 метрів відповідно); та (3) ренти для нетрадиційних покладів вуглеводнів на рівні не вище 2%.
Зниження ставок ренти для газу, нафти та конденсату на п’ять років може стати значним економічним стимулом для інвесторів у видобувну галузь, оскільки в період кризи за чинної рентної ставки (29% для покладів газу на глибині до 5 тис. метрів, та 14% - понад 5 тис. метрів) інвестори переглядають економічні моделі запланованих проєктів. Водночас, активними залишаються інвестори, які мають намір інвестувати через укладення угод про розподіл продукції, прибутковість яких значно менше залежить від розміру ренти.
А окрема стимулююча ставка для нетрадиційних покладів вуглеводнів може відновити інтерес видобувних компаній до розвідки та розробки родовищ сланцевого газу, проєкти щодо якого були поступово зупинені в Україні внаслідок зовнішньої агресії та падіння цін на викопне паливо у світі.
На сьогодні в Україні вже впроваджене стимулююче регулювання для нових газових свердловин — 12% для видобутку на глибині до 5 тис. метрів, та 6% - на глибині понад 5 тис. метрів. Така стимулююча рента діятиме з початку 2018 року та до кінця 2022 року. При чому запроваджуючи таку стимулюючу ставку, держава у відповідному положенні Податкового Кодексу прямо встановила, що такий розмір стимулюючої ставки не може бути збільшений, а також до неї не можуть застосовуватися коригуючі коефіцієнти або інші механізми, що призведуть або можуть призвести до фактичного збільшення розміру податкових зобов’язань з рентної плати.
Подібний принцип варто застосувати і до будь-якої нововведеної стимулюючої ставки ренти — закріплення прямого зобов’язання України щодо незмінної ставки надасть інвесторам більше можливості захистити свої права у разі порушення зобов’язання Україною, тож потенційно, і більше впевненості у надійності інвестиції.
І наостанок, привабливим інструментом інвестування у видобування нафти і газу залишатимуться угоди про розподіл продукції, оскільки для таких проєктів рентна ставка є нижчою — 1,25% для газу та 2% для нафти та конденсату. Дохідність проекту для держави забезпечуватиметься за рахунок передачі державі погодженої частки продукції так, як погоджено в угоді. Крім того, для угод про розподіл продукції наразі діє стабілізаційна норма, яка передбачає, що до прав і обов’язків інвестора буде застосовуватися законодавство, чинне на момент укладання угоди, за деякими винятками. Наразі Україна перебуває в процесі підписання 12 угод про розподіл продукції - дев’ять з них укладатимуться за результатами конкурсу, завершеного майже рік тому, ще три — з переможцями конкурсу, визначеними наприкінці квітня цього року.
Отже. Знижені ставки ренти для газу, нафти та конденсату можуть привабити інвесторів у видобувну галузь, оскільки вони зміцнять рентабельність для тих проєктів, які через падіння цін на викопні види палива знаходяться у «підвішеному стані». До того ж, можна очікувати поступового підвищення цін на енергоресурси після відміни карантинних заходів, щоправда для газу в Україні та Європі нижчі ціни можуть триматися довше — через м’яку зиму, сховища газу навесні 2020 року були заповнені непроданим газом більше, ніж зазвичай.
Однак для приваблення інвесторів потрібні не тільки вигідні економічні умови, а і низькі ризики непередбаченого зниження дохідності чи навіть втрати інвестиції. Уряд України повинен комунікувати, що будь-які стимули запроваджуються на чітко визначений строк та не можуть бути відкликані чи змінені передчасно. Для цього нові положення у відповідних законах (у випадку з рентою зміни мають бути внесені до Податкового кодексу) повинні містити прямі вказівки, що Україна зобов’язується не змінювати стимулюючі ставки чи інші гарантії впродовж встановленого строку.
Опубліковано: НВ Бізнес, 13 липня 2020 р.
Автори: Олег Альошин, Тетяна Ревуцька