12 травня Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши касаційну скаргу Компанії «D» на постанову Вищого господарського суду України від 10 лютого 2009 р. у справі № 21/17, встановила.
У березні 2008 року Компанія «D» звернулася в господарський суд м. Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі — Комітет) про визнання недійсним рішення від 14 лютого 2008 р. № 88-р у справі № 27-26.4/12-07 (далі — Рішення № 88-р) в частині визнання дій Компанії порушенням, передбаченим статтею 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді дій у конкуренції, що суперечать торговим чесним звичаям у підприємницькій діяльності; визнання недійсним Рішення № 88-р в частині накладення на Компанію штрафу у розмір 20 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що у спеціалізованому виданні «Агробізнес сьогодні» № 8(93) за квітень 2006 р. було опубліковано статтю «Хто буде платити за порушення прав інтелектуальної власності? Продавці, покупці чи користувачі»?», у якій поширені відомості стосовно прав позивача як власника патенту України № 4200 та попередження про можливі порушення його прав третіми особами на території України. Компанія не розповсюджувала у зазначеній публікації інформацію щодо можливості порушення її прав інтелектуальної власності на винахід за патентом України № 4200.
Крім того, позивач зазначив, що Компанія є юридичною особою, зареєстрованою за законодавством США, господарської діяльності в Україні не здійснює, а також не має на території України зареєстрованого представництва.
Компанія вважає викладений у Ріше
нні № 88-р висновок про те, що вона вчинила дії у конкуренції, які суперечать торговим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, таким, що не відповідає обставинам справи і необґрунтованим. Також позивач зазначив, що розповсюдження у публікації інформації стосовно можливості порушення прав інтелектуальної власності на винахід за патентом України № 4200 не суперечить торговим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
Посилаючись на ч. 2 ст. 462 та ч. 1 ст. 464 ЦК України позивач вказав, що він як власник виключних прав на винахід за патентом України № 4200 має виключне право використовувати, дозволяти використовувати та перешкоджати неправомірному використанню способу боротьби з небажаною рослинністю шляхом обробки її або ґрунту, на якому вона росте, хімічною речовиною - трибенурон метилом у кількості 8-125г/га, а також забороняти таке використання.
Компанія поширивши відомості про власні права власника патенту України № 4200 та повідомивши свою позицію щодо відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності, що має характер попередження, реалізувала свої права власника патенту перешкоджати неправомірному використанню винаходу, а також на самозахист прав власника вказаного патенту. При цьому позивач послався на статті 19, 464 ЦК України та статті 28, 34 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».
Відтак, дії Компанії з використання свого виключного права інтелектуальної власності на винахід за патентом України № 4200 та реалізація нею свого права на самозахист прав власника вказаного патенту не можуть бути визнані діями у конкуренції, що суперечать торговим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, а отже, не можуть бути згідно ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визнані недобросовісною конкуренцією.
Також позивач зазначив, що Рішенням № 88-р були порушені його майнові права, адже його було зобов'язано виплатити грошову суму (у формі штрафу) за порушення, якого він не вчиняв. Оскарженим рішенням були порушені немайнові права позивача, оскільки визнанням його дій недобросовісною конкуренцією була принижена ділова репутація Компанії.
Відповідач проти позову заперечував з мотивів безпідставності.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 2 квітня 2008 р. до участі у справі залучено закрите акціонерне товариство «Т» (далі — ЗАТ «Т»—») — третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Рішенням господарського суду м. Києва від 27 травня 2008 р. в позові відмовлено. Рішення вмотивовано тим, що досліджувану публікацію здійснено від імені позивача і в інтересах власника патенту України на винахід № 4200.
ЗАТ «Т» та Компанія здійснюють господарську діяльність на ринку хімічних засобів боротьби із небажаною рослинністю, тобто є конкурентами. Оскільки досліджувана публікація звертається до учасників відповідного товарного ринку, зокрема виробників, реалізаторів та споживачів гербіцидів, пестицидів та агрохімікатів, висновок Комітету, що розміщення цієї публікації є діями у конкуренції відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.
Водночас, господарський суд погодився з доводами відповідача про те, що на момент розповсюдження публікації ЗАТ «Т» володіло виключними правами на винахід «Гербіцидний препарат «Атлант 75% в.г».» за патентом України № 62858 від 15 грудня 2004 р. Відповідно до зазначеного патенту діючою речовиною препарату «Атлант» є трибенурон метил. Позивач не міг не знати про наявність цього патенту, оскільки інформацію про його видачу було опубліковано у офіційному бюлетені «Промислова власність» № 12 за 2004 рік.
З листів окремих підприємств, які було надіслано на адресу ЗАТ «Т» вбачається, що дії позивача по розміщенню вказаної публікації могли бути одним із факторів, які негативно вплинули на обсяг закупівель гербіциду «Атлант в.г».» споживачами третьої особи. Відтак, заклик позивача до споживачів засобів боротьби із небажаною рослинністю не купувати препарати, в яких діючою речовиною є трибенурон метил, можна вважати дією, що не є засобом змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначити умови обороту товарів на ринку, тобто суперечить принципам вільної економічної конкуренції.
При цьому суд зазначив, що розмір штрафу, який накладений на позивача Рішенням № 88-р, визначений у відповідності до вимог ст. 52 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та становить 20 000 грн.
Також суд послався на статті 28, 29 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 6 листопада 2008 р. та постановою Вищого господарського суду України від 10 лютого 2009 р. зазначене рішення залишено без змін з тих же підстав.
9 квітня 2009 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Компанії порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 10 лютого 2009 р. у справі № 21/17. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування всіх зазначених судових рішень у справі та припинення провадження у справі з мотивів невідповідності оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, неправильного застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 лютого 2007 р. розпорядженням державного уповноваженого Комітету № 09/22-р розпочато розгляд справи № 27-26.4/12-07 за ознаками вчинення Компанією порушення, передбаченого ст. 8 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (далі — Закон).
За наслідками розгляду справи Комітет Рішенням № 88-р провадження в частині вчинення Компанією порушення, передбаченого ст. 8 Закону, закрив та водночас визнав дії Компанії порушенням, передбаченим ст. 1 цього ж Закону у вигляді дій у конкуренції, що суперечать торговим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, наклавши на Компанію штраф у розмірі 20 000 грн.
При цьому розпорядження про початок розгляду справи за ознаками вчинення Компанією порушення, передбаченого ст. 1 Закону, Комітетом не приймалося, що не відповідає вимогам пунктів 202, 25 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. № 5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 р. за № 90/299.
Крім того, відповідно до ст. 1 Закону, в редакції, що діяла на дату прийняття Рішення № 88-р, недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. Недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії, визначені главами 2 — 4 цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема, звичаєм ділового обороту.
Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.
Відтак, для встановлення того, що дії суб'єкта господарювання суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям, однак не підпадають під ознаки недобросовісної конкуренції, визначені у главах 2 — 4 Закону, Комітету в рішенні за результатами розгляду справи належало визначити, яке правило поведінки, що є звичаєм, порушене суб'єктом господарювання, та встановити зміст цього правила, а також послатись на докази, на підставі яких встановлено його зміст.
Водночас, господарські суди всіх інстанцій не надали оцінки тій обставині, що Комітет прийняв оспорюване Рішення № 88-р, яким визнав Компанію винною у вчиненні порушення, передбаченого ст. 1 Закону, без встановлення конкретних правил, торгових або інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, що були порушені, та доказів існування таких правил як звичаю.
Висновки Вищого господарського суду України, що чесні звичаї у діяльності господарюючих суб'єктів – власників патентів на винахід передбачені нормами ЦК України та Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» суперечать приписам законодавства і є помилковими.
Судами першої та апеляційної інстанцій не було належним чином з'ясоване питання законності накладення та обґрунтованості розміру штрафу, застосованого Комітетом.
Здійснюючи касаційний перегляд, Вищий господарський суд України не звернув уваги на вказані недоліки, а натомість припустився власних порушень у застосуванні норм матеріального права.
Так, оспорюваним Рішенням № 88-р Комітетом на Компанію накладено штраф у розмірі 20 000 грн. Оцінюючи законність накладення зазначеного штрафу, господарські суди першої та апеляційної інстанцій послалися на ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», яка не підлягала застосуванню, оскільки не містить посилання на таке правопорушення, у вчиненні якого Комітет визнав винним позивача. Рішення № 88-р також не обґрунтовувалося вказаною нормою законодавства.
Крім того Вищий господарський суд України, підтверджуючи обґрунтованість та правомірність накладення на позивача штрафу в розмірі 20 000 грн., застосував ч. 1 ст. 21 Законув в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 18 грудня 2008 р. (дата набрання чинності — 13 січня 2009 р.), тобто, у редакції, яка не була чинною на дату прийняття оспорюваного рішення Комітету про накладення штрафу.
Також господарськими судами всіх інстанцій не надано належної оцінки тій обставині, що Комітет прийняв рішення про накладення штрафу за відсутності у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження обґрунтованості розміру штрафу, зокрема відомостей про дохід (виручку) Компанії.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 постанови «Про судове рішення» від 29 грудня 1976 р. № 11, із змінами і доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Судові рішення у даній справі цим вимогам не відповідають, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 11117 — 11121 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила касаційну скаргу Компанії «D» задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 10 лютого 2009 р. у справі № 21/17, постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 листопада 2008 р. та рішення господарського суду м. Києва від 27 травня 2008 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду Вищий господарський суд України ухвалив наведену нижче постанову.
У лютому 2008 р. компанія «D» звернулася з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення № 88-р від 14.02.2008 р. у справі № 27-26.4/12-07 в частині визнання дій компанії «D» порушенням, передбаченим ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді дій у конкуренції, що суперечать торговим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, та визнання недійсним цього ж рішення в частині накладення на компанію штрафу в розмірі 20 000,00 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.04.2008 р. до участі у справі залучено як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача — закрите акціонерне товариство «Т».
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Рішенням господарського суду м. Києва від 23.10.2009 р. позов задоволено. Визнано недійсним рішення Антимонопольного комітету України № 88-р від 14.02.2008 р. у справі № 27-26.4/12-07 в частині визнання дій компанії «D» порушенням, передбаченим ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді дій у конкуренції, що суперечать торговим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Визнано недійсним рішення Антимонопольного комітету України № 88-р від 14.02.2008 р. у справі № 27-26.4/12-07 в частині накладення на компанію «D» штрафу в розмірі 20 000,00 грн.
Приймаючи зазначене рішення, суд виходив з того, що відповідач не довів тієї обставини, що поширення попередження учасникам ринку хімічних препаратів було здійснено саме позивачем або іншою особою від його імені та в його інтересах; що, припинивши провадження у справі в частині вчинення позивачем порушення, передбаченого ст. 8 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», та за відсутності розпорядження про початок розгляду справи за ознаками вчинення цією ж особою порушення передбаченого ст. 1 цього ж Закону, відповідач мав закрити провадження у справі без прийняття будь-якого рішення про притягнення позивача до відповідальності. Задовольняючи позов, суд також виходив з того, що відповідач, вбачаючи у діях позивача ознаки правопорушення, передбаченого ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», не зазначив конкретних правил, торгових або інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, що були ним порушені, не встановив їх зміст та не послався на докази існування таких правил як звичаю.
Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 29.10.2009 р. стягнуто з АМК України на користь компанії «D» 127,50 грн. державного мита, сплаченого компанією за розгляд справи Київським апеляційним господарським судом, Вищим господарським судом України та Верховним Судом України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2010 р. вказане рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивач просить скасувати постанову апеляційного суду від 16.03.2010 р., а рішення господарського суду першої інстанції від 23.10.2009 р. та додаткове рішення від 29.10.2009 р. залишити в силі. Скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, зокрема статей 42, 43 ГПК України, статей 1, 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», статей 28, 29 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».
У відзивах на касаційну скаргу відповідач та третя особа просять постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.
Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, оспорюваним рішенням АМК України дії компанії «D» щодо розповсюдження у публікації «Хто буде платити за порушення прав інтелектуальної власності? Продавці, покупці чи користувачі»?» у спеціалізованому виданні «Агробізнес сьогодні» (№ 8 (93), квітень 2006 р.) інформації стосовно порушення прав інтелектуальної власності компанії «D» на патент України № 4200 на винахід «Спосіб боротьби з небажаною рослинністю» в частині відповідальності суб'єктів господарювання, які мають право власності на відповідні патенти щодо хімічних засобів захисту рослин, визнано порушенням, передбаченим ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді дій у конкуренції, що суперечать торговим чесним звичаям у підприємницькій діяльності; на позивача накладено штраф у розмірі 20 000,00 грн. та закрито провадження у справі в частині вчинення компанією «D» порушення, передбаченого ст. 8 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у зв'язку з недоведенням вчинення такого порушення.
У вказаному рішенні АМК України також зазначено, що компанія «D» (дочірнє підприємство «D») є виробником хімічних препаратів захисту рослин у широкому асортименті та здійснює діяльність на території України через представництво «D»; у своїй діяльності представництво «D» використовує об'єкти інтелектуальної власності позивача, а саме винахід за патентом України № 4200 «Спосіб боротьби із небажаною рослинністю», в якому використовується хімічна речовина трибенурон метил з діапазоном концентрації від 8 до 125 г/га; представництво «D» розповсюджує на території України препарат для боротьби із небажаною рослинністю «Гран стар 75 в.г».», діючою речовиною якого є трибенурон метил; за ініціативою представництва «D» в інтересах названої компанії у спеціалізованому виданні «Агробізнес сьогодні» (№ 8 (93), квітень 2006 р.) опубліковано статтю «Хто буде платити за порушення прав інтелектуальної власності? Продавці, покупці чи користувачі»?», відповідно до якої представництво «D» як автор, посилаючись на патент України № 4200, вважає незаконною діяльність підприємств — учасників ринку хімічних препаратів для захисту рослин, що виробляють та пропонують до продажу препарати, в яких активною речовиною є трибенурон метил; ЗАТ «Т»»,тобто третя особа за цією справою, здійснює діяльність з виробництва пестицидів та агрохімікатів, їх оптову та роздрібну торгівлю; з 2005 р. ЗАТ «Т» реалізує гербіцидний препарат «Атлант, в.г».», у якому діючою речовиною є трибенурон метил; ЗАТ «Т» є власником патенту України № 62858 на винахід «Гербіцидний препарат «Атлант 75% в.г».», який був чинний на момент публікації; в описі до патенту України № 62858 зазначено, що «Гербіцидний препарат «Атлант 75% в.г».» містить трибенурон метил (75%) маси); сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Родина», дочірнє підприємство «Агроінвест» товариства з обмеженою відповідальністю «Борзна-Агроінвест» та відкрите акціонерне товариство «Одеський «Облагрохім» звернулися до ЗАТ «Т» з листами, в яких попросили пояснень щодо постачання гербіцидного препарату «Атлант 75% в.г».».
У цьому ж зв'язку, у рішенні АМК України вказано, що листом від 05.05.2006 р. дочірнє підприємство «Агроінвест» товариства з обмеженою відповідальністю «Борзна-Агроінвест» зазначило: «Щоб уникнути сплати штрафу, просимо не поставляти препарат «Атлант» та інші Ваші препарати, які порушують права ... міжнародної фірми «Д»; після виходу публікації обсяги закупівель у ЗАТ «Т» гербіцидного препарату «Атлант, в.г».» суттєво знизилися.
В результаті аналізу зібраних у справі доказів АМК України дійшов висновків, що поширення представництвом «D» відомостей щодо прав названої компанії як власника патенту України № 4200 «Спосіб боротьби із небажаною рослинністю», здійснено з метою сприйняття таких відомостей саме учасниками ринку хімічних препаратів захисту рослин і носить характер попередження, є діями у конкуренції; у тексті публікації відсутнє посилання на будь-яку конкретну особу — учасника ринку хімічних препаратів захисту рослин, зокрема на ЗАТ «Т»; у тексті публікації не згадується і жодний конкретний товар, торговельна марка чи будь-яке комерційне (фірмове) позначення, які могли б ідентифікувати суб'єкта господарювання, зокрема, гербіцидний препарат «Атлант, в.г».», який пропонує до продажу ЗАТ «Т».
У зв'язку з цим, за висновками АМК України, дії представництва компанії стосовно поширення у публікації зазначених відомостей не могли бути кваліфіковані як дискредитація суб'єкта господарювання, зокрема ЗАТ «Т», у розумінні ст. 8 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», тому, за результатами розгляду справи, відповідач вважав не доведеним вчинення компанією «D» порушення, передбаченого ст. 8 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді дискредитації господарюючого суб'єкта.
Разом з тим, як про це вже зазначалось вище, ті ж самі обставини, на думку АМК України, свідчили про те, що дії компанії «D» щодо розповсюдження у згаданій публікації зазначеної інформації, в частині, яка стосувалась відповідальності суб'єктів господарювання, що мають право власності на відповідні патенти відносно хімічних засобів захисту рослин, є порушенням, передбаченим ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді дій у конкуренції, що суперечать торговим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
Причиною спору зі справи стало питання про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення — про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідач, притягуючи позивача до відповідальності за ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», зазначив, що позивач, розповсюдивши згадану інформацію, знехтував правами інших власників патентів, які зафіксовані у статтях 28, 29 «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»»,тобто допустив порушення звичаю добросовісності при користуванні правами власника патенту на винахід.
Крім того, надавши відповідну оцінку обставинам справи, апеляційний суд вказав про безпідставність висновків суду першої інстанції щодо допущених відповідачем процесуальних порушень, пов'язаних із притягненням позивача до відповідальності за наявності рішення про припинення провадження у справі, а також згадав про необґрунтованість посилань суду на те, що відповідач не довів тієї обставини, що поширення попередження учасникам ринку хімічних препаратів здійснював саме позивач або інша особа в його інтересах.
З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.
Згідно з ст. 7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту.
Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»» у редакції, що діяла на час прийняття рішення № 88-р, недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. Недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії у конкуренції, що визначені главами 2—4 цього ж Закону.
На вищезазначені вимоги діючого законодавства апеляційний суд не звернув належної уваги та, всупереч статтям 47, 43 ГПК України, не надав правового значення тій обставині, що відповідач, стверджуючи, що недобросовісність конкурентних дій суб'єкта господарювання, тобто позивача за цією справою, полягала в їх суперечності торговим та іншим чесним звичаям, мав встановити та зазначити у своєму рішенні які саме правила поведінки, що є звичаєм, були порушені позивачем, навести зміст цих правил та послатись на докази, на підставі яких цей зміст було встановлено.
З матеріалів же справи, і це було встановлено судом першої інстанції, вбачається, що відповідач, не знаходячи у діях позивача тих ознак недобросовісної конкуренції, які визначені у главах 2—4 згаданого Закону, але притягнувши його до відповідальності за ст. 1 цього ж Закону, не зазначив, які саме конкретні правила, торгові або інші чесні звичаї у підприємницькій діяльності порушив позивач, не встановив їх зміст та не послався на докази існування таких правил як звичаю, а тобто не встановив самої наявності тих обставин, які могли б дійсно свідчити про те, що конкурентні дії позивача, пов'язані з поширенням згаданої інформації, носили протиправний характер.
У цьому ж зв'язку висновки апеляційного суду про те, що відповідач при обґрунтуванні порушення чесного звичаю у підприємницькій діяльності виходив з того, що позивач порушив звичай добросовісності при користуванні правами власника патенту на винахід, не можна визнати правильними, оскільки вони суперечать фактичним обставинам справи, з яких вбачається, як про це вже зазначалось вище, що відповідач, знаходячи в діях позивача правопорушення, що передбачене ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», взагалі не посилався у своєму рішенні на будь-які правила поведінки, які існують як звичай і були порушені позивачем.
До того ж в даному випадку апеляційний суд не прийняв до уваги, що, відповідно до ст. 3 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», відносини, пов'язані із захистом від недобросовісної конкуренції регулюються, зокрема, Законом України «Про захист економічної конкуренції», Законом України «Про Антимонопольний комітет України».
Згідно ж із вимогами ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції»» розгляд та встановлення обставин у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції відноситься до безпосередньої компетенції органів Антимонопольного комітету України.
З огляду на це, встановивши за наслідками апеляційного перегляду справи, що неправомірність дій позивача полягає в порушенні звичаю добросовісності при користуванні правами власника патенту на винахід, суд тим самим вийшов за межі своїх повноважень, оскільки під час перевірки правильності та повноти встановлених відповідачем фактичних обставин справи, сам вдався до встановлення у справі наявності таких обставин, які не були встановлені та досліджені відповідачем.
Таким чином, постанова апеляційного суду, як така, що суперечить фактичним обставинам справи та не відповідає вимогам діючого законодавства, підлягає скасуванню.
У цьому ж зв'язку рішення суду першої інстанції, незалежно від інших мотивів, які були наведені судом в обґрунтування його правильності, а також додаткове рішення від 29.10.2009 р., яке було ним прийняте з питань про розподіл господарських витрат, мають бути залишеними в силі.
Керуючись статтями 1117, 1119—11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив касаційну скаргу компанії «D» задовольнити. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2010 р. зі справи № 21/17-54/220 скасувати. Рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2009 р. зі справи № 21/17-54/220 залишити в силі.
Коментар.
Наведені вище судові акти, на нашу думку, мають прецедентний характер та важливе значення для застосування як норм матеріального, так само й процесуального права.
Перше. Про правильне застосування ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (далі – Закон).)..У ч. 1 цієї статті онаведено визначення поняття «недобросовісна конкуренція», тобто міститься норма-дефініція, яка не є стандартизованою нормою (правилом поведінки).У ч. 2 тієї самої статті міститься відсилка до інших норм закону, які встановлюють конкретні склади правопорушень, що охоплюються загальним поняттям «недобросовісна конкуренція», причому перелік таких складів не є вичерпним. Таким чином, кваліфікація дій суб'єкта господарювання як недобросовісної конкуренції лише на підставі ст. 1 Закону не дає відповіді на питання про предмет правопорушення. Вважаємо, що при цьому слід виходити з такого. Якщо склад правопорушення вичерпно описується нормами глав 2—4 Закону, то можна при цьому також посилатися й на ст. 1 Закону, оскільки в ійній міститься визначення поняття, конкретизація якого наводиться у наступних нормах Закону. Однак обсяг поняття «недобросовісна конкуренція» ширший, ніж склади правопорушень, які описані в нормах глав 2—4 Закону. Причина цього зрозуміла, адже звичаїв може існувати різноманітна множина, в том числі й таких, що відомі лише обмеженим групам професіоналів у певній сфері господарської діяльності. Отже, органи Антимонопольного комітету України вправі притягнути до відповідальності за порушення відповідних звичаїв, які не описані у Законі, однак при цьому (на чому наголосили Верховний Суд України та Вищий господарський суд України) зобов'язані зобов'язанівизначити цей звичай як правило поведінки, довести його існування й описати його зміст. При цьому важливо підкреслити, що відповідно до ст. 7 ЦК України звичаї не встановлюються актами цивільного законодавства, тобто не зазначаються у законодавчих й інших нормативних актах (в том числі локальних).
Друге. Про межі компетенції суду. В постанові Вищого господарського суду України окреслені межі компетенції суду при розгляді такої категорії справ, як справи по порушення конкурентного законодавства за участю органів Антимонопольного комітету України. Позиція ВГСУ полягає у тому, що суд при ірозгляді позову про визнання недійсним рішення АМКУ не вправі встановлювати обставини справи, які не були встановлені органами АМКУ в процедурі розслідування й викладені в рішенні АМКУ за результатами розслідування. Тобто суд повинен досліджувати не поведінку суб'єкта господарювання на ринку, а правильність кваліфікації цієї поведінки органом АМКУ. Таким чином, розмежована компетенція органа АМКУ і суду, який розглядає відповідну позовну заяву.
Третє. Про дотримання процедури розгляду справ Антимонопольним комітетом України. У постанові Верховного Суду України, а також у підтриманому ВГСУ рішенні суду першої інстанції, зафіксована правова позиція,згідно з якою АМКУ в процесі розгляду справи не може змінити кваліфікацію дій особи аеюза статтею Закону, на підставі якої провадження було розпочато, на кваліфікацію за оюеюіншою статтею Закону, яка передбачає склад правопорушення, відмінний від первісної кваліфікації. Позиція суду полягає у тому, що згідно з встановленою процедурою, розпочавши розгляд справи на підставі певної статті Закону, АМКУ повинен ухвалити певне рішення щодо наявності (чи відсутності) у діях особи правопорушення, передбаченого саме зазначеною статтею. У випадку ж виявлення у діях такої особи ознак іншого порушення АМКУ слід видавати нове розпорядження про початок розгляду справи за іншою статтею Закону.
"Вісник господарського судочинства", 4/2010.