Від рівня дотримання гарантій незалежності процесуальних прокурорів від неправомірного втручання в їхню роботу прямо залежить як здійснення правосуддя у конкретній справі, так і довіра в суспільстві до прокуратури загалом.
Намагання максимально контролювати кожне процесуальне рішення прокурора аж ніяк не стимулює поширення в органах прокуратури культури поваги до верховенства права, а у самих прокурорів — прагнення та сміливість сприяти реалізації правосуддя замість намагання за будь-яку ціну отримати обвинувальний вирок та не «отримати по шапці».
Чим регулюється і як працює сучасна прокурорська несвобода найкраще читається підтрек Freedom - Django Unchained.
Покарання невинуватих і нагородження непричетних
До 2012 року прокуратура мала функції так званого загального нагляду — перевіряла додержання законів будь-якими державними чи приватними підприємствами. Тоді слід було виявляти порушення трудового законодавства на піднаглядних підприємствах в кількості “не менше, ніж в минулому кварталі”.
Але самі прокурори були позбавлені багатьох гарантій власних трудових прав. Повний строк відпустки за рік ніхто не використовував, обмежуючись “на прохання керівництва” тижнем-двома. Прокурори поважного віку могли виходити на пенсію маючи по 300 днів невідбутої відпустки і навіть пишались цим фактом.
Керівництво приймало рішення на основі принципу «покарання невинуватих і нагородження непричетних». Премія тоді, як і зараз, становила більшу частину заробітної плати, а керівник міг зменшити або не виплатити її не особливо пояснюючи.
Світоглядно-правові диспути з керівником зазвичай закінчувалися фразою:
У тебе хто прокурор району — я, чи якийсь КПК?
Лише одиниці намагались оскаржувати незаконні рішення чи вказівки керівництва, переважна більшість же сприймала таку ситуацію як даність і навіть з недовірою ставилась до колег з першої категорії.
Як ви розумієте, про жодну процесуальну незалежність прокурорів у кримінальному процесі не йшлося і близько. Прокурор зобов’язаний був погоджувати зі своїм керівником навіть те, яке покарання варто просити для підсудного в судовому засіданні.
Генеральний могильник
У новому Кримінально процесуальному кодексі України 2012 року з’явилась декларація про самостійність прокурора у його процесуальній діяльності і заборону втручання у неї.
Ясно, що в умовах пшонківської прокуратури це не віщувало жодних реальних змін.
Але підписаний Віктором Пшонкою наказ №4гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» продовжував діяти навіть після Революції Гідності.
Генпрокурори змінювали один одного, але не поспішали реформувати усталений порядок жорсткого підпорядкування і ієрархії. Не сприяло зміні існуючої системи навіть призначення новатора-революціонера без юридичної освіти і автора терміну “генеральний могильник” — Юрія Луценка.
Пан Луценко переписав цю відомчу інструкцію лише коли дні самого Луценка в кабінеті на Різницькій добігали кінця, себто коли стало очевидно, що Петро Порошенко не має шансів залишитись на посаді Президента України.
Новий порядок процесуального кріпацтва
Зробив він це у квітні 2019 року, от тільки не зрозуміло, навіщо — «процесуального кріпацтва» він не відміняє і продовжує суперечити нормам КПК щодо самостійності прокурорів.
Самостійність прокурора у КПК
КПК містить уже згадану норму про повну процесуальну самостійність прокурора у кримінальному проваджені. У КПК також закріплено і принцип незмінності прокурора, який визначає, що один і той же прокурор повинен здійснювати керівництво розслідуванням від самого його початку і аж до підтримання в суді обвинувачення.
А ще у КПК визначено обмежене коло випадків, у яких прокурор вищого рівня може правомірно впливати на прокурора у кримінальному провадженні. Ось вони:
- скасування незаконних та необґрунтованих постанов прокурорів нижчого рівня (в порядку ч. 6 ст. 36 КПК);
- надання прокурору обов’язкових до виконання вказівок щодо строків вчинення процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень (за наслідками розгляду скарги на недотримання розумних строків слідчим або прокурором в порядку ст. 308 КПК)
- скасування рішення прокурора і прийняття нового рішення, зміна рішення прокурора, визнання незаконними вчинених дій або бездіяльності прокурора і зобов’язання вчинити нову дію, а також заміна одного прокурора на іншого у разі скасування рішення або визнання незаконними вчиненої дії чи бездіяльності (за наслідками розгляду скарги слідчого на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в порядку ст. 313 КПК);
- погодження процесуальних документів щодо відмови від підтримання обвинувачення, його зміни, чи висунення додаткового обвинувачення (в порядку ст. 341 КПК);
- також прокурори вищого рівня, незалежно від їхньої участі в судовому провадженні, мають право на подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; на доповнення, зміну або відмову від цих скарг та заяв, що були внесені прокурорами нижчого рівня; а також брати участь в судовому провадженні з перегляду судових рішень на підставі цих скарг та заяв (відповідно до ч. 4 ст. 36 КПК).
Таким чином, усі легітимні способи втручання керівників у роботу процесуальних прокурорів передбачають конкретну процесуальну форму.
Інших форм втручання в роботу процесуальних прокурорів ані КПК, ані закон про прокуратуру не передбачають.
Більше того, відомчий закон також встановлює, що прокурори підпорядковуються керівникам виключно в частині виконання письмових наказів адміністративного характеру, пов’язаних з організаційними питаннями діяльності прокурорів.
Кріпацтво у порядку Луценка
Оновлений же Порядок містить ряд положень, які значно розширюють можливості втручання у роботу підпорядкованих прокурорів, визначені у КПК, і явно виходять за межі організаційних питань.
Угода про визнання невинуватості
Наприклад, прокурори вищого рівня контролюють укладення усіх угод про визнання винуватості, що цнотливо названо «пропозиціями керівника» та «наданням підпорядкованим прокурорам практичної та методичної допомоги».
Насправді ж прокурор, прийшовши у конкретному кримінальному провадженні до висновку про доцільність укладення угоди про визнання винуватості, зобов’язаний спочатку направити проект такої угоди своєму керівнику і лише після «опрацювання пропозицій керівника» (а фактичного погодження ним угоди) може укласти її з підозрюваним чи обвинуваченим.
А після укладення такої погодженої керівником угоди прокурор повинен не пізніше наступної доби надати її підписану сторонами копію своєму керівнику.
Очевидно для ще одного етапу перевірки того, чи точно усі «пропозиції» керівника були враховані.
Оскарження
Після постановлення будь-якого судового рішення за результатами розгляду справи в суді, незалежно від того, засудили чи виправдали підсудного, прокурор упродовж п’яти діб тепер зобов’язаний скласти висновок стосовно його законності і наявності підстав для подальшого оскарження в апеляційному чи касаційному порядку.
Цей висновок упродовж трьох діб прокурор повинен погодити у керівника відділу та керівника прокуратури і не пізніше наступної доби після погодження надіслати до підрозділу обласної прокуратури, який здійснює нагляд за додержанням законів у кримінальному провадженні. Після перевірки висновку вказаним відділом у разі відсутності «підстав для реагування» він передається для розгляду ще до підрозділу підтримання обвинувачення в суді прокуратури області. У разі наявності різних позицій у цих двох відділів щодо оскарження, остаточне рішення повинен прийняти прокурор області (для прокурорів, які працюють в апаратах прокуратур обласного рівня, ця процедура аналогічна та включає відповідні підрозділи уже Генпрокуратури).
Тільки пройшовши цю штучно ускладнену процедуру погоджень і перевірок цілою армією керівників такого висновку прокурор у кримінальному провадженні може оскаржити судове рішення або ж погодитись з ним.
Але навіть у цьому випадку копію вже поданої апеляційної або касаційної скарги він повинен надіслати керівнику відповідної прокуратури, який, в свою чергу, надсилає її до прокуратури області.
Навіть порядок Пшонки передбачав простішу процедуру узгодження з керівництвом можливості оскарження судових рішень.
Закриття кримінального провадження
Не довіряє керівництво Генпрокуратури підлеглим прокурорам і при прийнятті рішень про закриття кримінального провадження, у якому особі було повідомлено про підозру.
Частина 4 статті 284 КПК передбачає, що про закриття кримінального провадження слідчий або прокурор приймає постанову. Постанова слідчого обов’язково направляється прокурору у кримінальному провадженні, який може її скасувати як з власної ініціативи, так і за результатами скарги учасників провадження. Однак, у випадку прийняття вже прокурором постанови про закриття провадження щодо підозрюваного КПК не містить обов’язку направляти її копію нікому, крім учасників провадження.
Порядок Луценка передбачає, що після винесення постанови про закриття кримінального провадження, у якому особі було повідомлено про підозру, усі матеріали цього кримінального провадження прокурор повинен направити керівнику своєї прокуратури. Той після вивчення цих матеріалів може або скасувати постанову, або погодитись нею, про що складає відповідний висновок та направляє його з усіма матеріалами розслідування для ще одного етапу перевірки до прокуратури вищого рівня.
Порядок Пшонки такого механізму контролю не передбачав.
Тобто, слідчі прокуратури?
Порядок Луценка також містить норми, які регулюють діяльність слідчих органів прокуратури. Найсмішніше тут те, що з листопада 2017 року слідчі прокуратури не можуть розпочинати нових проваджень, вони лише закінчують раніше розпочаті розслідування. А в листопаді 2019 року органи прокуратури взагалі втратять можливість здійснення досудового розслідування.
Але генпрокурору-революціонеру без юридичної освіти можна пробачити цю невиличку юридичну лажу, правда?
Залишається лише сподіватись, що керівник (або керівниця) Генеральної прокуратури, який/яка прийде на зміну нинішньому, свою роботу будуватиме не через подальше цементування вертикальної системи жорсткого підпорядкування та контролю, а надасть нарешті прокурорам на сьомому році дії КПК відчути усю палітру емоцій від відповідальності за свої процесуальні рішення та відчуття, що безпосередньо від їхніх особисто дій залежить досягнення завдань кримінального провадження.
А до того світлого дня залишається лише підтримувати прокурорів хештегом #ProsecutorsUnchained або просто обійняти наступного разу прокурора перед судовим засіданням — тепер ви знаєте, чому він такий злий😉.
Опубліковано: Medium, 1 серпня 2019 р.
Автори: Андрій Слюсар та Марія Новікова