Коротко про головне
15 травня 2026 року Суд першої інстанції Міжнародного фінансового центру «Астана» (МФЦА)1 визнав і дозволив виконання в Казахстані арбітражного рішення МТП, яким із «Газпрому» на користь «Нафтогазу» стягнуто близько 1,4 млрд доларів США2. Для «Нафтогазу» це був помітний процесуальний успіх: Казахстан є однією з юрисдикцій, де «Газпром» має реальні майнові інтереси.
Втім, головне питання цієї справи полягає не в тому, чи може саме арбітражне рішення МТП бути виконане в Казахстані. За загальним правилом така можливість існує за Нью-Йоркською конвенцією і процесуальним законодавством Казахстану. Спірним є інше: чи може саме Суд МФЦА, а не звичайний казахстанський суд, надати дозвіл на виконання іноземного арбітражного рішення, якщо арбітраж не мав зв’язку ні з МФЦА, ні з Казахстаном.
Через дванадцять днів після рішення у справі «Нафтогазу» інший суддя того самого cуду першої інстанції МФЦА у справі Posco дав на це питання протилежну відповідь. На його думку, Суд МФЦА не має такої юрисдикції, а попередня практика, включно з рішенням у справі «Нафтогазу», була вирішена помилково.
Передісторія: Арбітражне рішення МТП і Рішення Суду МФЦА у справі «Нафтогазу»
Спір між «Нафтогазом» і «Газпромом» виник із Угоди про організацію транспортування природного газу 2019 року, за якою «Нафтогаз» забезпечував транзит російського газу територією України. Після повномасштабного вторгнення транзит через точку входу «Сохранівка» став неможливим – вона опинилася під контролем російських окупаційних сил. «Нафтогаз» продовжив прокачування через «Суджу», однак «Газпром» відмовився платити за транспортування, посилаючись на зміну маршруту.
У вересні 2022 року «Нафтогаз» розпочав арбітраж проти «Газпрому» за Регламентом МТП; місцем арбітражу була Швейцарія. 16 червня 2025 року трибунал ухвалив остаточне рішення («Арбітражне рішення»), яким визнав «Газпром» відповідальним за порушення договору і зобов’язав сплатити основну суму близько 1,13 млрд доларів, проценти та арбітражні витрати. У сукупності йдеться приблизно про 1,4 млрд доларів США.
9 січня 2026 року «Нафтогаз» подав до Суду МФЦА заяву про визнання та надання дозволу на примусове виконання Арбітражного рішення. 15 травня 2026 року Суд першої інстанції МФЦА в особі судді Андрю Спінка (Andrew Spink KC) задовольнив заяву «Нафтогазу». Суд визнав Арбітражне рішення таким, що підлягає виконанню, і видав наказ, яким зобов’язав «Газпром» сплатити «Нафтогазу» суми, присуджені арбітражним трибуналом (далі – «Рішення у справі «Нафтогазу»).
Заява розглядалася ex parte – без участі «Газпрому» та без його попереднього повідомлення. Така процедура є стандартною для початкової стадії визнання арбітражних рішень у Суді МФЦА. Водночас «Газпром» має право протягом 14 днів з моменту отримання Рішення подати заяву про його скасування. У такому разі питання розглядатиметься вже за участю обох сторін. До спливу цього строку або, якщо таку заяву буде подано, до її остаточного розгляду Рішення у справі «Нафтогазу» не підлягає примусовому виконанню.
25 травня 2026 року Міністр юстиції Казахстану Ерлан Сарсембаєв публічно заявив, що Рішення МФЦА у справі «Нафтогазу» не буде виконане на території Казахстану. Він звернув увагу на те, що Рішення було ухвалено без участі «Газпрому» і ще не набрало остаточної сили.
Окремо Міністр наголосив на відсутності юрисдикційного зв’язку спору з МФЦА. «Газпром» не є учасником МФЦА; угода не укладалася в МФЦА; спір не регулюється правом МФЦА; сторони не домовлялися про передачу спору або питання виконання до Суду МФЦА. З огляду на це Міністерство юстиції виходить із того, що Суд МФЦА не мав юрисдикції розглядати заяву «Нафтогазу», а клопотання про визнання і надання дозволу на виконання Арбітражного рішення мало подаватися до суду загальної юрисдикції відповідно до статті 503 Цивільного процесуального кодексу Республіки Казахстан3.
Визнання і виконання іноземних арбітражних рішень в Казахстані: юрисдикційна колізія
За загальним правилом, заяви про визнання та надання дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення на території Республіки Казахстан (РК) розглядаються спеціалізованими міжрайонними економічними судами за правилами статей 501 і 503 ЦПК РК. Заява подається протягом трьох років за місцем розгляду спору, за місцем проживання боржника чи за місцем знаходження органу юридичної особи, або, якщо вони невідомі, – за місцезнаходженням майна.
Поряд із загальною судовою системою у Казахстані діє Суд МФЦА. Він функціонує в межах спеціального правового режиму, визначеному Конституційним законом Республіки Казахстан від 7 грудня 2015 року № 438-V ЗРК «Про Міжнародний фінансовий центр «Астана»» (далі «Закон про МФЦА»)4. Особливістю МФЦА є власна система вирішення спорів, відокремлена від судової системи Казахстану та заснована на принципах англійського загального права. Її складають Суд МФЦА, який включає Суд першої інстанції та Апеляційний суд, а також Міжнародний арбітражний центр як окрему арбітражну установу. Суд МФЦА не є частиною судової системи Казахстану, але його рішення виконуються в Казахстані в тому ж порядку, що й рішення казахстанських судів5.
Саме це могло пояснювати вибір Суду МФЦА як форуму для звернення «Нафтогазу». Якщо Рішення у справі «Нафтогазу» набуде остаточної сили, воно може відкрити шлях до примусового виконання Арбітражного рішення в Казахстані в обхід судів загальної юрисдикції. Проте вся ця конструкція тримається на одній передумові: Суд МФЦА повинен був мати юрисдикцію для розгляду заяви «Нафтогазу» і ухвалення відповідного рішення.
Межі юрисдикції Суду МФЦА
Для визначення юрисдикції Суду МФЦА ключове значення має стаття 13(4) Конституційного закону про МФЦА. Вона передбачає три категорії спорів, які належать до виключної юрисдикції Суду МФЦА: спори між учасниками МФЦА, органами МФЦА та їхніми іноземними працівниками; спори щодо діяльності, здійснюваної в МФЦА і регульованої правом МФЦА; а також спори, передані до Суду МФЦА за угодою сторін.
Якщо виходити лише з цього положення, справа «Нафтогазу» проти «Газпрому» не підпадає під юрисдикцію Суду МФЦА. Жодна зі сторін не є учасником МФЦА. Спір виник із договору про транзит газу територією України, а не з діяльності в МФЦА. Сторони не укладали угоди про передачу спору або питання виконання до Суду МФЦА.
Однак Закон про МФЦА містить ще одне положення, яке стало важливим у справах Todini6, «Нафтогаз» і Posco7. Йдеться про статтю 14(4), розміщену в статті, присвяченій Міжнародному арбітражному центру МФЦА. Саме навколо цієї норми, а також статті 45 Арбітражного регламенту МФЦА і статті 40 Регламенту Суду МФЦА, сформувалася юрисдикційна конструкція, яку спершу прийняв суддя Спінк у справі «Нафтогазу», але пізніше відкинув суддя Джексон у справі Posco.
Як суддя Спінк обґрунтував юрисдикцію Суду МФЦА в справі Нафтогазу
У справі «Нафтогазу» суддя Спінк почав зі статті 14(4) Закону про МФЦА. Зміст цієї норми відрізняється в різних мовних версіях документу. Англійський текст, опублікований на сайті МФЦА, говорить про визнання і виконання на території МФЦА рішень “arbitration courts in the Republic of Kazakhstan”8. Якщо читати цей текст буквально, він стосується лише арбітражів у Казахстані. Арбітражне рішення МТП із місцем арбітражу у Швейцарії під таке формулювання не підпадає.
Російська версія сформульована ширше: “Признание и исполнение решений арбитражей на территории Центра осуществляются в соответствии с законодательством Республики Казахстан”9. У ній немає прямої згадки про арбітражі саме в Казахстані. «Нафтогаз» стверджував, що англійський переклад є помилковим, а російська редакція дозволяє ширше прочитання.
Суддя Спінк утримався від остаточного висновку щодо зазначеної мовної розбіжності. Він визнав, що різниця між текстами може підкріплювати позицію «Нафтогазу», однак не вважав статтю 14(4) достатньою самостійною підставою для юрисдикції Суду МФЦА. На користь такого підходу, на його думку, свідчили кілька обставин. По-перше, стаття 14 в цілому присвячена Міжнародному арбітражному центру МФЦА, а її попередні пункти стосуються виключно цього центру та виконання його рішень. По-друге, навіть за найширшого тлумачення стаття 14(4) не містить прямої згадки про арбітражні рішення, винесені за межами Казахстану.
Тому суддя Спінк не став будувати юрисдикцію лише на статті 14(4). Натомість він спирався на статтю 45(1) Арбітражного регламенту МФЦА. Вона передбачає, що арбітражне рішення, незалежно від держави або юрисдикції, в якій воно було винесене, визнається обов’язковим у МФЦА і може бути виконане за письмовою заявою до Суду МФЦА. Це положення він прочитав разом зі статтею 40 Регламенту Суду МФЦА, яка говорить про виконання “інших” арбітражних рішень.
Зазначена аргументація виявилася достатньою для того, щоб справа вирішилася на користь «Нафтогазу». Втім, ключове питання залишалося відкритим: чи можуть акти МФЦА розширювати юрисдикцію Суду за межі, прямо встановлені Законом про МФЦА. Відповідь на нього дав суддя Джексон через дванадцять днів– у рішенні у справі Posco.
Дванадцять днів потому: справа Posco і відступ Суду МФЦА
Справа Posco Co. Ltd. v Republican State Enterprise “National Centre for Complex Processing of Mineral Raw Materials of the Republic of Kazakhstan” (справа № AIFC-C/CFI/2025/0066)10 стосувалася виконання арбітражного рішення МТП, винесеного в Цюриху. Боржником був державний промислове підприємство Казахстану. Позивач спершу звертався до Алматинського спеціалізованого міжрайонного економічного суду, але заяву двічі повертали через процесуальні недоліки. Після цього Posco звернулася до Суду МФЦА.
Перед Судом МФЦА постало те саме питання, що і в «Нафтогазі»: чи має Суд МФЦА юрисдикцію визнавати і дозволяти виконання іноземних арбітражних рішень, винесених трибуналом поза межами Казахстану і поза МФЦА.
Суддя Джексон почав із базового для цієї справи питання: чи підпадає заява Posco під статтю 13(4) Закону про МФЦА. Відповідь була негативною. Відповідач не був учасником МФЦА; арбітраж МТП у Цюриху не був пов’язаний із діяльністю в МФЦА; сторони не укладали угоди про передачу спору або питання виконання до Суду МФЦА. На цьому рівні юрисдикції не було.
Після цього суд звернувся до статті 14(4). Він погодився, що англійський переклад цієї норми, розміщений на сайті МФЦА, є неточним. Офіційними є казахський і російський тексти. Російська версія, на відміну від англійського перекладу, не обмежує сферу дії норми арбітражами, розташованими на території Казахстану. Суддя Джексон визнав правильним переклад, за яким стаття 14(4) передбачає, що «Recognition and enforcement of arbitral awards in the territory of the Centre shall becarried out in accordance with the legislation of the Republic of Kazakhstan»11.
Втім, це не означало наявності юрисдикції Суду МФЦА. На переконання судді Джексона, стаття 14 регулює діяльність Міжнародного арбітражного центру МФЦА в цілому, а її пункт 4 не може тлумачитися як норма, що, без прямої вказівки, наділяє Суд МФЦА юрисдикцією щодо виконання будь-яких іноземних арбітражних рішень.
Вирішальним виявився інший аргумент: юрисдикція Суду МФЦА визначається Законом про МФЦА. Арбітражний регламент МФЦА та Регламент Суду МФЦА можуть регулювати процедуру, однак не можуть створити юрисдикцію, не передбачену статтею 13. Саме у цьому пункті рішення у справі Posco прямо розходиться з логікою Рішення у справі «Нафтогазу».
Суддя Джексон сформулював це досить прямо. Суд МФЦА є “creature of statute”, а не судом із притаманною юрисдикцією на зразок High Court в Англії та Уельсі. Його повноваження випливають із Закону про МФЦА і обмежуються ним. Положення Арбітражного регламенту МФЦА та Регламенту Суду МФЦА, які передбачають виконання арбітражних рішень з інших юрисдикцій, є несумісними з Законом про МФЦА тією мірою, якою вони намагаються розширити юрисдикцію Суду.
Після цього суддя Джексон оцінив попередню практику Суду МФЦА – справи Todini, Pacific Trade House і «Нафтогаз». На його думку, у цих справах юрисдикційне питання або не заперечувалося, або не було повноцінно аргументоване. Отримавши повні аргументи сторін у Posco, суддя дійшов висновку, що всі ці справи були вирішені помилково: “I am driven to the conclusion that all those cases were wrongly decided”.
На підтримку своєї позиції суддя Джексон також процитував попереднє рішення Lord Mance CJ у справі Michael Wilson & Partners Ltd v CJSC Kazsubton (Case No: AIFC-C/CFI/2023/0002), де Голова Суду МФЦА сформулював, що «the AIFC Court has a specifically delimited jurisdiction which is exhaustive as regards the heads statedin Article 1312, і додав власне формулювання щодо природи Суду МФЦА: «The AIFC Court is a creature of statute, not a court of inherent jurisdiction like the High Court inEngland and Wales. Its powers are defined in and limited by the Constitutional Statute»13.
У результаті Суд МФЦА відмовив у задоволенні заяви Posco і вказав, що заявник має звертатися до судів загальної юрисдикції Казахстану відповідно до процесуального законодавства Республіки Казахстан.
Можливі наслідки для апеляції у справі «Нафтогазу»
Posco є першим рішенням Суду МФЦА щодо виконання іноземного арбітражного рішення, ухваленим після повноцінного змагального розгляду питання юрисдикції. У справі «Нафтогазу» суддя Спінк розглядав це питання ex parte – виключно на підставі доводів заявника. У Posco відповідач оспорив юрисдикцію, і суд мав перед собою розгорнуту аргументацію обох сторін щодо статей 13 і 14 Закону про МФЦА, Арбітражного регламенту МФЦА та Регламенту Суду МФЦА.
Показово, що між рішеннями у справах «Нафтогазу» і Posco минуло лише дванадцять днів. За цей короткий проміжок два судді Суду першої інстанції МФЦА дали протилежні відповіді на одне й те саме питання. У Posco попередній підхід не просто не був підтриманий. Суддя Джексон прямо зазначив, що рішення у справах Todini, Pacific Trade House і «Нафтогаз» були ухвалені помилково.
Для справи «Нафтогазу» це може мати практичне значення. Суддя Джексон відкинув саме ті нормативні підстави, на яких суддя Спінк побудував своє Рішення у справі «Нафтогазу»: посилання на статтю 14(4) як на норму, що наділяє суд широкою юрисдикцією, а також використання статті 45 Арбітражного регламенту МФЦА і статті 40 Регламенту Суду МФЦА для поширення повноважень суду поза межами, встановленими статтею 13 Закону про МФЦА.
Після Posco правові підстави Рішеня у справі «Нафтогазу» виглядають суттєво вразливішими. Якщо Суд МФЦА дотримається підходу судді Джексона, Рішення навряд чи буде залишено в силі. Інакше, апеляційному суду доведеться прямо пояснити, чому стаття 45 Арбітражного регламенту і стаття 40 Регламенту Суду можуть мати перевагу над обмежувальним тлумаченням статті 13 Закону про МФЦА. У Рішенні у справі «Нафтогазу» такої відповіді немає.
Водночас Posco не означає, що арбітражне рішення МТП на користь «Нафтогазу» не підлягає виконанню в Казахстані. Воно ставить під сумнів лише один із можливих процесуальних шляхів – через Суд МФЦА. Казахстан як юрисдикція для примусового виконання нікуди не зникає: доступним залишається звернення до судів загальної юрисдикції в порядку статті 503 ЦПК РК і Нью-Йоркської конвенції.
Автори: Олег Альошин, Юлія Адамович, Іван Явнич
Джерела:
1. Міжнародний фінансовий центр «Астана» є спеціальною фінансовою зоною в м. Астана (Казахстан), створеною у 2018 році як регіональний хаб для залучення інвестицій та фінансів. МФЦА створювався, зокрема, як відповідь та реакція на нафтову кризу 2014-2016 років, коли ціна на нафту впала з понад 100 до менш ніж 30 доларів за барель, що спричинило падіння доходів Казахстану від нафти більш ніж на 70%. У відповідь уряд Казахстану розпочав серію економічних та політичних реформ в межах програми під назвою «100 конкретних кроків». Саме в межах цієї програми було створено МФЦА як економічний хаб для залучення іноземних інвестицій.
2. Naftogaz of Ukraine JSC v Gazprom PJSC, Суд першої інстанції МФЦА, справа № AIFC-C/CFI/2026/0002, Judgment and Order від 15 травня 2026 р. (суддя Andrew Spink KC)
3. «Минюст: Решение суда МФЦА по делу „Газпрома” и „Нафтогаза” не будет исполнено на территории Казахстана» (Tengrinews.kz, 25 мая 2026)
4. Конституційний закон Республіки Казахстан від 7 грудня 2015 року № 438-V ЗРК «Про Міжнародний фінансовий центр “Астана”» – базовий нормативний акт, який встановлює особливий правовий режим МФЦА, визначає його юрисдикцію, систему органів управління, статус Суду МФЦА та Міжнародного арбітражного центру, а також співвідношення права МФЦА із загальним законодавством Казахстану. Згідно зі статтею 1 Закону, МФЦА – це територія в межах міста Астани з чітко визначеними межами, встановленими Президентом Республіки Казахстан, на якій діє особливий правовий режим у фінансовій сфері.
5. Конституційний закон Республіки Казахстан № 438-V «Про Міжнародний фінансовий центр «Астана»» від 7 грудня 2015 р.
6. Roads Department of the Ministry of Infrastructure of Georgia v Todini Costruzioni Generali SpA, AIFC Court Case No 25 of 2025, Judgment of 30 October 2025 (Montagu-Smith J)
7. Posco Co. Ltd. v Republican State Enterprise on the Right of Economic Management «National Centre for Complex Processing of Mineral Raw Materials of the Republic of Kazakhstan», Суд першої інстанції МФЦА, справа № AIFC-C/CFI/2025/0066, Judgment від 27 травня 2026 р. (Justice Sir Rupert Jackson)
8. Constitutional Statute of the Republic of Kazakhstan No 438-V “On the Astana International Financial Centre” (English version), Article 14(4): «Awards of arbitration courts in the Republic of Kazakhstan are to be recognised and enforced in the territory of the AIFC in accordance with legislation of the Republic of Kazakhstan»
9. Constitutional Statute of the Republic of Kazakhstan No 438-V “On the Astana International Financial Centre” (Russian version): «Признание и исполнение решений арбитражей на территории Центра осуществляются в соответствии с законодательством Республики Казахстан»
10. Posco Co. Ltd. v Republican State Enterprise on the Right of Economic Management «National Centre for Complex Processing of Mineral Raw Materials of the Republic of Kazakhstan», Суд першої інстанції МФЦА, справа № AIFC-C/CFI/2025/0066, Judgment від 27 травня 2026 р. (Justice Sir Rupert Jackson)
11. «Визнання та виконання арбітражних рішень на території Центру здійснюється відповідно до законодавства Республіки Казахстан».
12. «Суд МФЦА має чітко визначену юрисдикцію, яка є вичерпною стосовно питань, зазначених у статті 13».
13. «Суд МФЦА є судом, створеним на підставі закону, а не судом з природною юрисдикцією, як, наприклад, Вищий суд Англії та Уельсу. Його повноваження визначені та обмежені Конституційним статутом».