Виплати дітям на повноліття з ренти за користування надрами України
06.12.2021 року у Верховній Раді України зареєстровано Проєкт Закону «Про економічний паспорт» № 6394 (надалі також – «Законопроєкт»). Законопроєкт спрямований на забезпечення підвищення економічного рівня життя громадян України. Так, передбачено заснування Фонду майбутніх поколінь – неприбуткової організації, яка накопичуватиме державні внески з Державного бюджету України, що надійшли від сплати ренти за користування надрами України, та здійснюватиме виплати учасникам Фонду. Зокрема, такими учасниками Фонду будуть громадяни України, народжені з 01.01.2019 року; виплати вони зможуть отримати лише з досягненням 18-річного віку (або раніше за наявності тяжких захворювань) за умови безперервного проживання на території України протягом останніх 5 років. Законопроєкт передбачає і цілі здійснення виплат: на навчання в Україні, купівлю власного житла, переведення коштів на власний пенсійний рахунок, лікування. У разі смерті учасника Фонду належні йому виплати підлягають одноразовому переведенню на банківські рахунки спадкоємців учасника.
Кращий захист житлових прав дітей
17.12.2021 року до Верховної Ради України надійшов Проєкт Закону «Про внесення зміни до статті 125 Житлового кодексу Української РСР щодо захисту житлових прав дітей» № 6441 (надалі також – «Законопроєкт»). Наразі, заборонено виселення зі службових жилих приміщень без надання іншого житла лише одиноких осіб із неповнолітніми дітьми; із прийняттям Законопроєкту ця норма поширюватиметься і на батьків/законних представників дитини, разом з якими проживає дитина, у разі відсутності у них іншого житла на праві власності/користування. Подібне розширення заборони має сприяти захисту прав та інтересів дітей, запобігати випадкам дитячої безпритульності, ризику погіршення житлових умов та усунути існуючу дискримінацію.
Допоміжні репродуктивні технології – нове регулювання
28.12.2021 Верховною Радою України одержано Проєкт Закону «Про допоміжні репродуктивні технології» № 6475 (надалі також - «Законопроєкт»). Мета Законопроєкту полягає у регламентації механізму, порядку та умов проведення лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ), що має сприяти належному захисту репродуктивних прав осіб в Україні та права на батьківство (материнство). Так, у разі прийняття Законопроєкту уперше на законодавчому рівні будуть закріплені:
- поняття сурогатного материнства, генетичних батьків, донорів, методик вирішення проблеми безпліддя, видів ДРТ;
- умови та порядок застосування ДРТ та методики сурогатного материнства зокрема;
- обмежено права на застосування методики сурогатного материнства для певних осіб (позбавлених батьківських прав; недієздатних, обмежено дієздатних; винних у вчиненні тяжкого/ особливо тяжкого злочину при непогашеній судимості; осіб однієї статі);
- обов’язкові умови договору про сурогатне материнство, права та обов’язки сторін;
- вимоги до посередника (агентства), його права та обов’язки;
- засади донації репродуктивних клітин і ембріонів, їх кріоконсервації, транспортування та використання.
Платник аліментів не повинен відповідати за помилку державного/приватного виконавця
14 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 2610/27695/2012 та нагадала, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку/доходу, визначається виходячи з фактичного заробітку, який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, або в передбачених випадках – із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Розмір такої заборгованості обчислюється державним (приватним) виконавцем щомісяця та за певних умов доводиться до відома стягувача та боржника. При цьому, метою стягнення заборгованості є захист прав дитини та спонукання саме недобросовісного платника аліментів поновити майнові втрати чи обмеження, яких зазнала дитина. Виникнення заборгованості першочергово з вини державного виконавця, який неправильно визначав розмір аліментів та базу їх стягнення,
а не з вини платника, що мав законні сподівання на правильність наданих розрахунків та відсутність заборгованості, свідчить про відсутність недобросовісності останнього та несправедливість накладення на нього штрафу.
Викрадення дитини може призвести для визначення її місця проживання з іншим із батьків
22 грудня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 554/1124/20 про визначення місця проживання дитини. Суд зауважив, що система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок та гарантує захист їх інтересів. Так, належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини з огляду на її вік і зрілість. У той же час, доцільно враховувати, що оцінка дитиною поведінки своїх батьків, життєвих обставин може бути необ’єктивною та зумовленою різними важелями впливу. У даній справі, визначення місця проживання дитини з матір’ю відповідало найкращим інтересам дитини, оскільки хоч обоє батьків мали однаково належні матеріально-побутові умови, проте батько самовільно, без погодження з матір’ю, змінив місце проживання дитини та обмежував їх контакти; при цьому, Суд не може поблажливо ставитись до подібних вчинків. Крім того, враховано, що дитина тривалий час проживала у тісному контакті з батьком та його родичами, які не давали дитині можливості повноцінно спілкуватись з матір’ю, тому ці обставини очевидно вплинули на думку семирічної дитини, яку вона й висловила у судовому засіданні.
Господарські споруди поділити в натурі окремо від будинку не можна
01 грудня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 688/4007/19, у якій вказав на право поділу в натурі жилого будинку у спільній частковій власності, якщо 1) кожній зі сторін можна виділити відокремлену частину будинку зі самостійним виходом (квартиру) або 2) є технічна можливість переобладнати будинок в ізольовані квартири, що за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. При цьому, порядок користування будинком не має правового значення. У той же час, неможливим є поділ в натурі господарських будівель (літні кухні, сараї тощо) без поділу в натурі самого будинку, адже такі будівлі вважаються приналежністю та мають слідувати за головною річчю. Так само, чинне законодавство не передбачає можливості поділу земельної ділянки з урахуванням лише розташованих на ній господарських будівель, без поділу в натурі будинку до якого ці будівлі приналежать та який також розташований на цій земельній ділянці.
З коштів за відчужене майно аліменти не стягуються
22 грудня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 359/6235/18 та наголосив, що батьки зобов’язані утримувати дитину до повноліття; утримання аліментів провадиться із суми заробітку (доходів). При цьому, поняття «заробітку» та «доходу» є тотожними для забезпечення стягнення на користь дитини мінімального рекомендованого розміру аліментів з обох джерел отримання грошових коштів. У той же час, не належать до бази відрахувань доходи боржника, які звільнені від оподаткування (у т.ч. отримані від продажу будинку, квартири, земельної ділянки, що належали особі понад три роки). Відповідно, лише той дохід, який збільшує майно платника аліментів, якщо тільки він прямо не звільнений від цього законодавством, має враховуватись під час визначення розміру аліментів: дохід від надання майна в оренду – враховується, кошти від продажу нерухомого майна – ні, адже останні є лише грошовим еквівалентом вартості цього майна, а не додатковим надходженням.
Частки подружжя у праві власності на недобуд визначити можна за певних умов
09 грудня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 359/8356/18 та зауважив, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об’єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. При цьому, визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, у судовому порядку не передбачено. До реєстрації права власності об’єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки, тому такий об’єкт може належати подружжю на праві спільної сумісної власності і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. Відповідно, суд має право здійснити поділ такого об’єкта та визначити частки подружжя у праві власності на нього, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво сторонами.
На вимогу про усунення перешкод у користуванні/розпорядженні позовна давність не поширюється
08 грудня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 399/355/20, у якій відмітив, що позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона спору, є підставою для відмови у позові. Суд зауважив, що основними способами захисту порушених речових прав є витребування майна з чужого незаконного володіння (відндикаційний позов) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (негаторний позов). У той же час, позовна давність поширюється лише на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не може бути застосована, адже такий позов сам по собі пред’являється позивачем лише тоді і доти, поки існує відповідне правопорушення.
Для відчуження майна під час шлюбу та після його розірвання необхідна згода
22 грудня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 554/2831/18 та наголосив, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Відповідно, розпорядження спільним сумісним майном під час шлюбу та після його розірвання здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою. У разі відчуження спільного сумісного майна одним із подружжя або його використання на свій розсуд, не в інтересах сім’ї чи на її потреби, або в разі приховання такого майна, вартість останнього враховується при поділі майна подружжя. У даній справі, Суд стягнув грошову компенсацію за ½ частки у праві власності на спільний автомобіль, відчужений чоловіком без письмової згоди дружини; стягненню підлягала і ½ грошових коштів, внесених на депозитний рахунок за час перебування в шлюбі та використані після його розірвання без згоди дружини і не в інтересах сім’ї.
Реалізація житла з торгів не обов’язково порушує права дитини
08 грудня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 334/715/20, у якій підтвердив, що під час стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) державний/приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти. Разом із тим, підставою для визнання недійсним правочину щодо майна, право на яке має дитина, за позовом його батьків є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті його укладення майнових прав дитини. Суд погодився із правомірністю реалізації квартири з електронних торгів, оскільки виконавець перед реалізацією квартири боржника перевірила інформацію про зареєстрованих осіб у спірній квартирі, зокрема дітей, боржник-позивач зареєстрував місце проживання своєї малолітньої дитини в арештованій квартирі лише після вжиття виконавцем заходів щодо арешту майна, крім того позивачу на праві власності окрім спірної квартири належить й інша житлова нерухомість, а тому він має можливість забезпечити місце проживання для себе та своєї дитини.
Фіктивність правочину потребує доведення
22 грудня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 201/6164/17, у якій зробив висновок, що укладення фіктивного правочину є порушенням добросовісності як однієї із загальних засад цивільного законодавства. Так, фіктивним правочин вчиняється без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Його основними ознаками є: 1) введення в оману контрагента чи інших осіб щодо фактичних обставин/ дійсних намірів (до/в момент укладення угоди); 2) свідомий намір невиконання зобов’язань договору; 3) приховування справжніх намірів учасників правочину. У той же час, Суд відмовив позивачу у визнанні договору дарування офісних приміщень недійсним (фіктивним) у зв’язку з недоведеністю, адже на день укладення договору волевиявлення позивача було вільним та відповідало його внутрішній волі, сторони досягли згоди щодо істотних умов договору, позивач розумів, що укладає договір дарування, за яким право власності на спірне нерухоме майно передає своєму батькові, за обдарованим здійснено державну реєстрацію права власності, грошові зобов’язання перед третіми особами були відсутні, а позовні вимоги по суті спрямовані на вилучення майна зі спадкової маси.
Заповіт не можна вчинити під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах
23 грудня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 641/48/20 та нагадав, що суд може визнати недійсним правочин, вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах незалежно від того, хто був ініціатором. Так, подібні правочини характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини, у зв’язку з чим її волевиявлення не є вільним та не відповідає внутрішній волі. Зокрема, до тяжких обставин відносяться тяжка хвороба особи, членів її сім’ї або родичів, смерть годувальника, загроза втрати житла чи загроза банкрутства, інші схожі обставини. При цьому, на особу покладається тягар доведення, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах, а мета самого спірного правочину – виключно усунути/зменшити наслідків тяжких обставин.
У даній справі Суд зауважив, що заповіт є одностороннім безоплатним правочином та може створювати обов’язки лише для заповідача. Спадкоємець, якого визначив заповідач, не має перед останнім будь-яких зобов’язань матеріального характеру, а тому відсутня друга обов’язкова складова – вкрай невигідні умови, наявність якої разом із тяжкими обставинами, є необхідною умовою для визнання правочину недійсним.
Заробітна плата, компенсація за відпустку та лікарняні спадкуються за певних умов
21 грудня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 591/1026/18 та нагадав, що за загальним правилом до складу спадщини входять усі права та обов’язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, крім тих, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця. Проте, існують такі спадкові права, які можуть переходити у порядку спадкування на підставі прямої вказівки закону. Так, суми заробітної плати, лікарняних, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя (нараховані, але не отримані), передаються членам його сім’ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини.
Абсолютна неспроможність особи розуміти значення дій = недійсність заповіту
21 грудня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 712/7089/19 щодо визнання заповіту недійсним. Так, свобода заповіту є фундаментальним принципом спадкового права. Разом із тим, суд може визнати заповіт недійсним, якщо встановить, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Подібне положення поширюється на ті випадки, коли особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала у такому стані, за якого не могла усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Суд зобов’язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину. При цьому, висновок експертизи має свідчити саме про абсолютну неспроможність особи розуміти значення своїх дій/ керувати ними на момент вчинення правочину, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Спадковий договір безпідставно розірвати не можна
22 грудня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 559/2115/19, у якій нагадав, що за спадковим договором набувач зобов’язується виконувати розпорядження відчужувача (подружжя, один із подружжя, інша особа), а в разі смерті останнього набуває право власності на його майно. Задля уникнення ризику переходу майна зі спадкового договору до третіх осіб, нотаріус одночасно з посвідченням цього договору накладає заборону відчуження даного майна; зняття заборони відбувається після смерті відчужувача на підставі свідоцтва про смерть. При цьому, суд може розірвати спадковий договір у разі невиконання набувачем визначених розпоряджень (певні дії майнового чи немайнового характеру), що підтверджується належними доказами. У даній справі суд відхилив вимоги про розірвання спадкового договору, оскільки докази про невиконання умов спадкового договору відсутні, істотних порушень його умов, зокрема, щодо надання грошової винагороди, забезпечення лікувальними засобами, не встановлено, а справжнім мотивом розірвання спадкового договору було лише намагання відчужити будинок-предмет договору.