Договір є законом для сторін, а закон треба сумлінно виконувати. Якщо одна зі сторін цього не робить, то домовленість можна виконати через суд. Щоб суд міг ефективно це зробити, йому треба визначити зміст домовленості.
Однак розгляд спору означає щонайменше дві різні позиції – позивача та відповідача – зі спірного питання. Це й заважає суду виконати домовленість сторін, адже спочатку треба вирішити, чия позиція обґрунтованіша.
Парадокс: що менш чітким є предмет домовленості, то більше ймовірності, що сторони не надаватимуть своїй домовленості юридичної сили. Яскравий приклад – домовленості про спільний розвиток бізнесу. Багато хто не розуміє, як можна викласти на папері щось абстрактне на кшталт бізнес-партнерства. Насправді ж зробити це можна і навіть треба.
Корпоративні договори в Україні: гидке каченя перетворюється на лебедя
Тривалий час корпоративні договори були «гидким каченям» українського права. Закон їх не забороняв (отже, дозволяв), але суди не були готові їх виконувати. За таких умов бізнес віддавав перевагу усним домовленостям, які інколи закріплювали, як кажуть, «на серветці».
Повноцінні корпоративні договори були рідкісним явищем. Якщо їх укладали, то робили це на рівні іноземної компанії та за іноземним правом. Це вимагає істотних ресурсів, які не всі готові витрачати.
У 2018 році гидке каченя почало перетворюватися на лебедя – парламент дозволив укладати корпоративні договори в Україні. Після «легалізації» корпоративних договорів в Україні ми спостерігаємо високий інтерес клієнтів до нового (для українського бізнесу) інструмента. Дехто вже «узаконив відносини» з партнерами в корпоративному договорі. Інші вирішили зачекати, допоки договори пройдуть випробування судами.
Судова практика: перший млинець не нанівець
Приводом для написання цієї статті стало перше судове рішення про український корпоративний договір, що з’явилося в листопаді 2019 року (справа № 916/1444/19). Попри те, що це рішення суду першої інстанції та на нього (можливо) очікує перегляд в апеляції, воно містить корисний для аналізу матеріал. Деталі спору ми розглянемо нижче, але головний висновок з нього такий: корпоративний договір обов’язковий для сторін, і (не)виконання його умов призводить до наслідків, які сторони визначили в договорі.
Два партнери (Т. й А.) порівну володіють кількома товариствами, які надають розважальні послуги. Вони уклали корпоративний договір, в якому, зокрема, підтвердили наявність у товариств позик на суму $3,69 млн. За договором Т. зобов’язалася залучити кошти для повернення цієї суми, а також повернути А. $200 тис. – половину від $400 тис., які А. самостійно залучив для розвитку бізнесу. Сторони оцінили бізнес у загальну суму зобов’язань Т., тобто у $3,89 млн.
Корпоративний договір передбачав, що якщо протягом весни 2019 року Т. залучить зазначені $3,89 млн., то вона отримає частки А. в товариствах і стане їх єдиним учасником. Інакше частки переходять до А.
Мету сторін влучно сформулював суд: «Тобто сторони Корпоративного договору від 21.02.2019 досягли домовленості, згідно із якою, корпоративні права, які визначені ними як Спільний бізнес Учасників, внаслідок виконання його умов залишаться лише одному з них». Сторони домовилися, що за частки не буде фактичної оплати, натомість частки перейдуть у рахунок списання $200 тис. боргу Т. перед А.
Щоб гарантувати виконання взаємних обов’язків з передачі часток за корпоративним договором, сторони видали одна одній безвідкличні довіреності ідентичного змісту. Це новий для українського корпоративного права інструмент, який дозволяє переоформити на себе частки в компанії, якщо інша сторона договору ухиляється від необхідних дій.
У травні 2019 року Т. подала позов до А. та просила визнати недійсними умови договору, що зобов’язували Т. передати свої частки А. в разі невиплати $3,89 млн. та видати безвідкличну довіреність.
Т. заявила, що А. ввів її в оману, що не було підстав для видачі безвідкличної довіреності та що передача часток не передбачала оплати. Усе це, на думку Т., свідчило про незаконність угоди. Суд відхилив вимоги, підтвердив законність договору та вказав, що Т. не довела факт омани та що за передачу часток є оплата у вигляді $200 тис. боргу.
Корпоративний договір – вагомий аргумент у спорі
З відкритих даних ми дізналися додаткові обставини цієї цікавої справи, які прояснюють розвиток спору.
По-перше, навесні 2019 року частки Т. майже в усіх товариствах (9 з 10) перейшли до А., і він став їх єдиним учасником. Імовірно, це сталося на підставі корпоративного договору, адже Т. мала залучити гроші саме в цей час. Проте в серпні стався зворотний перехід часток, і зараз єдиним учасником майже всіх товариств (8 з 10) є Т.
По-друге, між Т. й А. є інший спір (справа № 924/1324/19). У ньому Т. просить суд визнати недійсними весь корпоративний договір, безвідкличну довіреність (імовірно, ту, яку Т. видала на користь А.) та деякі рішення загальних зборів. Також Т. просить скасувати низку записів у реєстрі – ймовірно, тих, що стосуються переходу часток до А. у квітні 2019 року. Розгляд справи ще не розпочався.
По-третє, значну частину з $3,89 млн. має отримати один і той самий кредитор. Саме він подав декілька позовів про стягнення боргу з товариства (основний позичальник) та Т. й А. (поручителі). Від деяких позовів кредитор відмовився, проте одна справа (№ 522/19637/18) і досі розглядається. У ній Т. посилається на корпоративний договір, щоб не відповідати як поручитель перед кредитором. Вона заявила, що за договором 100% у бізнесі отримав А., тому саме він має відповідати як поручитель.
Отже, в оглянутому спорі партнери зіткнулися з проблемою (борг), погодили спосіб її вирішення та вирішили подальшу долю свого партнерства. Вони зафіксували домовленість у договорі й тепер посилаються на нього в суді для захисту своїх прав. А. наполягає на законності переходу до нього часток. Водночас Т. заперечує проти своєї відповідальності як поручителя за боргами бізнесу.
Висновок
Корпоративний договір пройшов перший «краш-тест» – перевірку судом, чого чекали учасники ринку. Суд визнав обов’язковість договору та можливість сторін скористатися на практиці передбаченими в договорі правами. Отже, корпоративний договір стає інструментом, який здатний дати бізнесу найголовніше – сталі правила гри, які можна захистити в суді.
Це робить відносини між бізнес-партнерами передбачуваними, що істотно зменшує ризик корпоративних конфліктів. Проте якщо конфлікт усе ж таки виникне, то корпоративний договір допоможе сторонам захистити свої права за погодженим у договорі сценарієм, як це сталося у спорі, наведеному в статті.
Опубліковано: The Page, 26 лютого 2020 р.