У цифровій економіці дані про те, які послуги і товари купили користувачі коштують дорожче, ніж те, що вони придбали. Будь-який бізнес збирає базу користувачів, аби отримувати фідбек, вітати з днем народження, пропонувати нові товари і вигадати 100 способів як її монетизувати.
Якщо одного дня виявиться, що колишній працівник забрав із собою базу клієнтів, ви запитаєте – як перешкодити її використанню? Це дійсно непросто, але можливо і ми про це розкажемо.
З т.з. авторського права, база даних – це сукупність будь-якої інформації у довільній формі, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці. Ця умова стосується ще одного об’єкту – збірник звичайних даних. Він має бути результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту.
Спробуйте упорядкувати базу користувачів в оригінальну форму. Дуже складно довести не стільки творчу працю, скільки дійсно оригінальне упорядкування бази.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» говорить, що об’єктом авторського права не є телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, які не відповідають критеріям оригінальності, та на які поширюється право sui-generis (право особливого роду). Більше про це ні слова, тому пошукаємо пояснення в європейській юрисдикції.
Директива 96/9/ЕС від 11.03.1996 «Про правову охорону баз даних» пропонує виробнику неоригінальної бази даних захист sui generis. Особа, яка зробила значні інвестиції в отримання, перевірку чи представлення вмісту, має право запобігати витягненню (extraction), та/чи повторному використанню (re-utilization) всього вмісту бази чи значної її частини. Це право діє 15 років і його можна передати по ліцензії, але якщо істотно оновили базу – маєте новий 15-річний строк.
Ось дві важливі справи CJEU про захист баз даних.
Innoweb BV v Wegener ICT Media BV C202/12: база даних відповідача призвела до того, що користувач не відкривав домашню сторінку позивача, а отже розробник бази отримував менший прибуток від реклами, бо реклама на агрегаторі пошукових систем відповідача була дешевшою. Суб’єкт господарювання, який розмістив метапошукову систему, повторно використав увесь вміст бази даних, тому порушив право sui generis.
Ryanair Ltd v PR Aviation BV C30/14: через веб-сайт відповідача користувачі шукали квитки авіакомпаній, порівнювали ціни і бронювали квитки. Веб-сайт отримував дані в автоматизованій формі, зокрема, розміщені на веб-сайті RYANAIR і доступні для клієнтів. Якщо розробник бази даних дозволяє використання самої бази даних, він має право обмежити таке використання в угоді із користувачем, визначивши цілі та форму використання.
Практика свідчить, що саме використання бази даних не є порушенням права sui generis, адже треба довести часткове або повне вилучення (extraction). Право sui generis на базу даних знаходиться посередині між авторським правом і захистом від недобросовісної конкуренції. Український приклад ідеально це демонструє.
Оскільки більшість підприємців не публікують бази клієнтів, варто захищати їх як комерційну таємницю. Єдине рішення АМКУ, де визнано порушення ст. 19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» у вигляді неправомірного використання комерційної таємниці.
Компанія без дозволу використовувала інформацію щодо повного переліку постачальників та клієнтів (покупців з контактними даними їх представників) свого конкурента та укладені з ними контракти. Доступ до такої інформації створює для суб’єкта істотні переваги у конкуренції, даючи можливість отримати доступ до клієнтів і пропонувати їм умови, кращі за конкурента, не завдяки власним досягненням, а через використання секретної комерційної інформації конкурента.
Відповідач оскаржив рішення АМКУ від 13.12.2018, але Господарський суд м. Києва у справі № 910/1759/19 рішенням від 12.12.2019 відмовив у позові. Наразі справа в апеляційному суді.
Уявіть, що в одному спорі позивач одночасно захищає авторські права, право sui generis і комерційну таємницю. Ця унікальна справа № 44/78 розглядалася в далекому 2008 р.
Експерти однієї установи вказали, що визначальним критерієм для встановлення статусу об’єкта авторського права є результат (творчий або суто технічний). Однак експерти іншої установи зазначили, що критерієм є не результат, а спосіб систематизації даних (оригінальний або неоригінальний), тому суд призначив ще одну експертизу.
Суд дійшов висновку, що авторське право не охороняє базу клієнтів, бо відсутня оригінальність при створенні таблиці з двох стовпчиків, перший з яких містить відомості про особу у звичайній алфавітній послідовності, а другий – адресу цих осіб, оскільки така форма упорядкування є загальноприйнятою.
Доступність складових частин компіляції і можливість їх отримання за допомогою спеціальної пошукової системи на основі комп’ютера, за висновком суду, не є безумовною підставою для віднесення бази даних до інформаційного об’єкту, на яке поширюється право sui generis.
Позивач визначив інформацію з бази даних клієнтів, як комерційну таємницю, цінність якої в тому, що він може відслідковувати кількісне та персональне коло покупців автомобілів, реалізовувати додаткові пропозиції послуг з обслуговування, здійснювати дослідження кон’юнктури ринку, оцінювати реакцію власних клієнтів на якість послуг, здійснювати просування продуктів серед лояльних до автомобільної марки осіб.
Визнаючи, що виключні права на використання бази належать особі, яка її створила зусиллями своїх співробітників з метою використання у підприємницькій діяльності, господарський суд Донецької області зобов’язав відповідача припинити використання відомостей з бази клієнтів позивача. Донецький апеляційний господарський суд 22.09.2008 залишив це рішення в силі.
Звісно є ст. 231 Кримінального кодексу України, яка цілком може бути використана у справі про незаконне отримання бази клієнтів, яка є комерційною таємницею, а також про незаконне використання такої бази, якщо це спричинило істотну шкоду.
Кожна справа про незаконне використання бази даних в Україна все ще є унікальною, тому способи захисту треба обирати з врахуванням мети. Наприклад, якщо мета відшкодувати збитки - доцільніше провести експертизу з оцінки їх розміру і звернутись з позовом до порушника. Хоча суди не схильні стягувати упущену вигоду, слід пам’ятати, що господарський процес почав оперувати “вірогідністю” доказів, тому стандарт доказування має знизитись.