Де межа між практичними труднощами та політичним популізмом у питанні прийняття нової редакції Трудового кодексу в нашій країні? Жінка-партнер юридичної фірми – чи є актуальним таке формулювання питання в українському юридичному бізнесі? Чому успішний партнер юридичної компанії, керівник практик трудового права та приватних клієнтів ЮФ «Василь Кісіль і Партнери» Оксана Войнаровська колись мріяла працювати слідчим? Про це партнер ВКП розповіла в інтерв’ю «Юридичній Газеті»
- Пані Оксано, цього року «Василь Кісіль і Партнери» відзначає 25-річчя. Для вас це перше місце роботи?
- Згідно із записом у трудовій книжці, це моє перше місце роботи. Однак я працювала під час виробничої-наукової практики на 5 курсі, потім проходила стажування. Якщо говорити про першу роботу з прийняттям до штату та оформленням трудової книжки, то це моє перше місце роботи.
- Як вам вдається протягом такого тривалого часу зберігати відданість фірмі?
- Все просто – мені подобається те, що я роблю, мені подобається «Василь Кісіль і Партнери». Якби не подобалося, звичайно, мене б тут не було. Не знаю, чи можна вжити слово «відданість». ВКП – це частина мене, тому можу сказати, що це відданість, перш за все, собі.
25 років для юридичної компанії – це, здається, дуже довго. Проте фірма постійно змінюється, рухається у певному динамічному (деколи - супердинамічному) ритмі. Тому у мене немає такого враження, що я багато років працюю в одній і тій самій фірмі.
- Ви єдина жінка-партнер юридичної фірми. В нашій країні є і прихильники, і противники факту наявності проблем гендерної рівності в юридичному бізнесі. Скажіть, чи доводилося Вам колись мати справу з такою проблемою?
- Для мене це питання не є актуальним. У «Василь Кісіль і Партнери» всі партнери, з якими я колись працювала, – справжні джентльмени у житті та у роботі. Тому жодних питань щодо нерівного ставлення у мене не виникало; навпаки, виховане та шанобливе відношення до прекрасної статі мені завжди імпонувало, на відміну, мабуть, від багатьох моїх європейських колег. Що стосується клієнтів, таких проблем також не було. Я вважаю, що питання про гендерну рівність чи нерівність ставити неправильно.
Ми (чоловіки і жінки) не можемо бути рівними чи нерівними, ми просто інші. В професії не має значення, ти жінка чи чоловік. Важливо лише те, хороший ти професіонал чи ні, любиш свою роботу чи ні. От і все.
Зроблю ліричний відступ щодо захисту прав жінок в трудовому праві. Вважаю, що в контексті цього запитання необхідно спеціально захищати материнство, а не жінок. Адже коли жінка виношує та народжує дитину, доглядає за нею в перші роки – це дійсно потребує великих часових затрат. В таких умовах жінка перебуває у нерівних з чоловіком умовах на ринку праці. Саме тому вона потребує додаткового захисту.
- Які критерії успішності в юридичній професії Ви можете відзначити?
- Думаю, що критерії успішності – це ті справи, які ти ведеш, ті клієнти, з якими ти працюєш, ті цікаві проекти, в яких ти залучений. Критерій успішності завжди є внутрішнім. Для мене він вимірюється цікавою роботою. Рейтинги чи кар’єрні сходинки теж важливі, проте мають для мене менше значення. Хоча насправді, як правило, в житті все збалансовано, тому часто буває так, що чим краща юр.фірма, тим кращі, (а значить – цікавіші) у неї клієнти, тим кращу (а значить – цікавішу) роботу ти можеш отримати.
Будучи ЮФ «Василь Кісіль і Партнери», ми можемо вибирати. Ми маємо привілею бути selective у виборі клієнтів.
- Професія юриста: плюси та мінуси для Вас?
- Я дивлюся на нашу професію як на вирішення задачі з логіки чи розв’язання складного ребусу. Чим складніша загадка, тим цікавіше.
Я не поділяю думку людей, які вважають, що юридична професія не відноситься до категорії творчих, що це нудна робота з паперами. Вважаю, що це не так, тому що насправді ми працюємо не з паперами, а з людьми, з реальними історіями. Коли до нас приходить клієнт із певною проблемою, ми її вирішуємо за допомогою правових інструментів, знаходимо певні зв’язки між різними законами, їх інтерпретаціями, судовою практикою та пропонуємо клієнту рішення, яке допоможе вирішити його реальну проблему.
Життя завжди набагато цікавіше, ніж будь-яка книга або фільм. Інколи трапляються такі кейси, що жоден креативний сценарист або письменник навмисно такого б не придумав. В цьому плюси нашої професії.
Мінуси я бачу крізь призму внутрішнього співпереживання проблемам клієнта. Коли до нас приходить клієнт з певною проблемою, ми докладаємо максимальних зусиль, щоб її вирішити. Як говорить Василь Іванович Кисіль: «Ми займаємося проблемою клієнта, як своєю власною». Ми дійсно хочемо допомогти. Коли виступаємо в суді, це завжди відбувається емоційно, переконливо, адже ми вболіваємо за те, що робимо, а також віримо в те, що говоримо. В іншому випадку не беремося за справу.
Тому поринаючи у справу клієнта, ми беремо на себе частину цієї проблеми (зокрема, це стосується сімейних і спадкових справ, особливо спорів). Частина емоцій клієнта завжди передається, тому потрібно працювати так, щоби пропустивши все через себе, тим не менше не стати частиною цієї справи.
- Скільки часу та сил, у пропорційному співвідношенні, у Вас забирає клієнтська та управлінська робота, як у партнера юридичної фірми?
- Думаю, наразі 50/50, а взагалі - залежить від періоду. Інколи бувають такі періоди, коли у провадженні одночасно є кілька складних справ, якими я мушу займатися особисто, тоді створюється «перевага» в ту чи іншу сторону. Однак, у звичайній ситуації управлінська та клієнтська робота забирає порівну часу.
- Основною Вашою спеціалізацією є трудове право. Також Ви очолюєте практику приватних клієнтів. Розкажіть, чим викликаний Ваш професійний інтерес до цих практик?
- Колись давно я думала над цим питанням. З одного боку, практика приватних клієнтів (сімейне та спадкове право, управління приватними фінансами); з іншого – трудове право. Я сама собі колись ставила питання: «Чому, наприклад, не трудове та IP, або не сімейне та антимонопольне право. Чому саме така комбінація?».
Так, трудове право є зовсім інакшим. Це відносини, які не регулюються Цивільним кодексом. Там не працюють норми, які діють в будь-яких інших галузях права. Воно дуже специфічне, це як окрема галактика. Сімейне та спадкове право (останнє, як частина цивільного) пов’язані тим, як говорив один мій лондонський колега по практиці приватних клієнтів, що всередині є human being, тобто в центрі все одно стоїть людина. Все обертається навколо людини. Цим ці дві практики подібні одна до одної і одночасно відрізняються від всіх інших, які є у стандартному наборі послуг системної юридичної фірми.
Думаю, що кримінальне право також можна віднести до окремої категорії, це також окрема «галактика». Хоча, до речі, в університеті я вчилася в «прокурорській» групі, спеціалізувалася на кримінальному праві та процесі.
- Чому Ви не залишилися в «галактиці» кримінального права?
- Я дуже хотіла залишитися в цій «галактиці», мала багато романтичних уявлень про цю професію. Любила та продовжую любити детективи, розслідування, завжди намагаюся розгадати загадку «хто вбивця дівчини у бібліотеці?» раніше, ніж дочитаю книгу (посміхається – ред.). Мені це вдається, хоча і не завжди.
Тому після закінчення університету я хотіла йти працювати в прокуратуру, займатися слідством. Однак на сімейній нараді чоловік переконав мене, що це небезпечна професія, особливо для людей з такими принциповими поглядами та романтичними уявленнями про професію, як у мене. Таким чином, закривши для себе тему слідства та кримінального процесу, я пішла в адвокатуру. Зараз можу сказати, що це був правильний вибір.
Мені поталанило, що я одразу потрапила в ЮФ «Василь Кісіль і Партнери». Це фірма з кришталево чистою репутацією, яка ніколи не діяла методами, що вважаються нормою для інших гравців ринку. Для мене це принципово важливо. Ти «б’єшся» або на білій, або на чорній стороні. Битися на чорній стороні, навіть з величезними гонорарами, я б не змогла. Тому ці цінності, які були, є та будуть у ВКП, дають мені можливість працювати й реалізовувати себе. Навіть розуміючи, що в цій країні зміни, яких всі чекають, відбуваються дуже повільно.
- Які тенденції практики трудового права в Україні Ви можете відзначити?
- На мою думку, тенденція одна, але вона неминуча та глобальна. Вона характерна не лише для трудового права, не залежить від практики та навіть від країни. Тенденція полягає у тому, що кожного разу справи, які ми ведемо, стають все більш складними та багаторівневими.
Вже ніхто не звертається до нас з питаннями: «А почитайте трудовий договір і скажіть, в якій частині він відповідає трудовому законодавству, а в якій ні». Якщо ще років 10 тому така робота складала 80% моєї практики у трудовій сфері, то тепер більшість клієнтів всі стандартні юридичні потреби вирішують власними силами. У клієнтів вже є дуже потужні та професійні юридичні відділи, тому переважну більшість всієї юридичної роботи вони виконують самостійно. До нас вони приходять лише тоді, коли дійсно виникає якась надскладна та критична для бізнесу ситуація. Насправді, займатися лише складними, а отже, цікавими проектами - це круто. В таких ситуаціях клієнт розуміє, що йому потрібен висококласний спеціаліст у своїй галузі, який займається тільки цими питаннями та знає свою роботу бездоганно.
Сімейне, спадкове право та приватні клієнти «тримаються» окремо, це не business law. Ці практики є консервативними та стабільними. Проте тут також виникає багато цікавих питань на перетині новітніх досягнень у сфері медицини та ліберального законодавства іноземних країн щодо нетрадиційних як для України сімейних відносин. Однак це тема вже іншої розмови.
- Які зміни для практики принесе прийняття Трудового кодексу, проект якого наразі перебуває на розгляді ВРУ? Чому прийняття нової редакції документа забирає стільки часу? Яку оцінку Ви можете надати сьогоднішній версії документа?
- Кодекс законів про працю – один із найстаріших кодексів в Україні. Він надзвичайно відсталий за своєю суттю, оскільки не регулює ті правові відносини, які існують в реальності. Вже було розроблено 8 різних проектів кодексу, але жоден з них прийнятий не був. Кожного разу це комусь стає невигідним перед черговим етапом передвиборчої гонитви або одразу після неї. Щоразу знаходиться одне положення в тексті кодексу і піднімається шум: «Кабальний, рабовласницький кодекс!», хоча, насправді, нічого крамольного там немає.
Маю надію, що цієї осені його приймуть. Однак, навіть якщо це станеться, цей кодекс не принесе тих результатів, яких всі очікують в зв’язку з його прийняттям. Це старий новий кодекс. Він фактично відображає все те, що ми маємо зараз, документ просто більш деталізований та врегульований.
Розмову вела Анна Родюк
Опубліковано: "Юридична Газета", №45, 07 листопада 2017 р.