Особистий заповіт – це звична для нас форма спадкового планування. У ньому спадкодавець може на власний розсуд розпорядитися своїми активами на випадок смерті та визначити коло бажаних спадкоємців.
Але є також інші ефективні механізми управління спадщиною, які можуть бути особливо цікавими для подружніх пар. Зокрема, мова йде про заповіт подружжя та спадковий договір.
Заповіт подружжя
В Україні подружжя має право скласти спільний заповіт. У такому заповіті спадкодавцями вказуються одночасно чоловік і дружина. Спадкоємців вони визначають за власним вибором.
Однак, заповіт подружжя може охоплювати тільки те майно, яке чоловік і дружина набули за час шлюбу і яке знаходиться в їхній спільній сумісній власності. Він може стосуватися всіх або частини спільних активів подружжя. При цьому до такого заповіту чоловік і дружина не зможуть включити майно, яке набуте ними до шлюбу і/або є особистою приватною власністю кожного з них.
Крім того, особливість заповіту подружжя полягає в двоступеневому переходу права власності на заповідальне майно. Так після смерті одного з подружжя всі активи по заповіту автоматично переходять у власність другого з подружжя. Спадщина для інших спадкоємців не відкривається. Це відбувається лише після смерті другого з подружжя. Тільки тоді призначені в заповіті спадкоємці можуть успадковувати заповідальне майно та вступати в право власності на нього.
У зв’язку з цим, суттєва перевага заповіту подружжя в тому, що він дозволяє уникнути дроблення часток у спадщині. Така форма спадкового планування, на відміну від простого заповіту, дає можливість передати бажаним спадкоємцям одразу 100% своїх активів.
Однак, заповіт подружжя не скасовує правило про обов'язкову частку у спадщині. За цим правилом деякі родичі спадкодавця мають абсолютне право на спадщину та отримання частки спадкового майна. І будь-яка спроба позбавити їх такого права в заповіті марна.
До числа таких спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку у спадщині входять: діти спадкодавця до 18 років; його непрацездатні діти, незалежно від їх віку; непрацездатні вдова / вдівець; непрацездатні батьки спадкодавця. Такі «обов'язкові» спадкоємці отримують 50% від того, що належало б їм у разі відсутності заповіту і спадкування за законом в порядку черги. І це правило спрацьовує незалежно від змісту заповіту.
Але в цьому аспекті заповіт подружжя теж має певну специфіку. Так «обов'язкові» спадкоємці можуть розраховувати на отримання своєї частки у спадщині тільки після смерті обох з подружжя. Тобто допоки живий другий з подружжя «обов'язкові» спадкоємці того з подружжя, хто помер першим, не зможуть претендувати на обов'язкову спадкову частку.
Як і звичайний заповіт, заповіт подружжя оформляється в письмовій формі, засвідчується нотаріусом і реєструється в Спадковому реєстрі. При цьому після смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону на відчуження другим з подружжя всього заповіданого майна. Це означає, що вдова / вдівець зможе користуватися, управляти активами, отримувати дохід від них, але не матиме змоги розпоряджатися ними, в тому числі продати, дарувати чи іншим чином передавати третім особам.
Кожен з подружжя може в односторонньому порядку відмовитися від спільного заповіту. Для цього потрібно лише підписати відповідну відмову у нотаріуса. Але це можна зробити тільки за життя обох з подружжя, бо після смерті когось з них спільний заповіт уже не підлягатиме скасуванню. При цьому розірвання шлюбу призводить до автоматичного анулювання заповіту подружжя.
Так, заповіт подружжя дозволяє сімейній парі більш грамотно вирішити питання спадкування їх спільних активів, уникаючи дроблення спадкового майна. Крім того, така форма заповіту здатна відстрочити момент, коли небажані спадкоємці зможуть оформити свою обов'язкову частку у спадщині.
Спадковий договір
Спадковий договір - це окремий маловідомий інструмент, що також дозволяє регулювати питання спадкового управління спільними активами подружжя.
На відміну від заповіту, спадковий договір є двосторонньою угодою. Сторонами спадкового договору є відчуджувач і набувач. Подружжя теж можуть бути відчужувачами, а набувачем може виступати будь-хто, як фізичні, так і юридичні особи.
Аналогічно заповіту суть спадкового договору в тому, що майно відчужувача після його смерті переходить у власність набувача. У спадковому договорі відчуджувач може вільно розпоряджатися своїми активами і самостійно визначати, яке майно перейде кожному з набувачів за договором.
При цьому на відміну від заповіту подружжя, якщо відчужувачами за спадковим договором є подружня пара, то предметом договору може бути не тільки їхнє спільне майно, що набуте за час шлюбу. Спадковий договір також може включати й особисті активи кожного з них.
Так само як і в спільному заповіті, у спадковому договорі подружжя може прописати двоступеневий перехід права власності на майно. Так можна вказати, що після смерті одного з подружжя всі активи спочатку переходять іншому з подружжя. У такому випадку набувачі за договором отримають свою частку в майні тільки після смерті обох з подружжя.
Законодавство передбачає, що в спадковому договорі необхідно прописати зобов'язання для набувачів. Це зумовлено тим, що спадковий договір все ж є цивільно-правовою угодою, де кожен повинен мати як права, так і обов’язки. Але особливих вимог до зобов'язань для набувачів немає, вони можуть бути як майновими, так і немайновими, підлягати виконанню до або після смерті відчужувачів.
Важливо те, що після смерті подружжя-відчужувачів все майно за спадковим договором переходить у власність набувачам. Спадщина щодо цього майна не відкривається, і законні спадкоємці кожного з подружжя претендувати на нього не можуть. Тому правило про обов'язкову частку у спадщині також не застосовується до спадкового договору. Тобто «обов'язкові» спадкоємці подружжя не зможуть отримати нічого з того майна, яке переходить за спадковим договором до набувачів.
Спадковий договір так само оформляється письмово. Він підписується як відчужувачами, так і набувачами. Такий договір обов'язково засвідчується нотаріусом і реєструється в Спадковому реєстрі. При цьому якщо набувачем у спадковому договорі є неповнолітня дитина, то попередньо в службі у справах дітей треба отримати дозвіл на підписання спадкового договору від імені цієї дитини.
Також при укладанні спадкового договору нотаріус накладає заборону на відчуження всього згаданого в договорі майна. Наслідком цього є те, що ніхто з подружжя довічно не зможе розпоряджатися цими активами й передавати у власність іншим особам, якщо тільки спадковий договір не буде розірвано або визнано недійсним.
Спадковий договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін. Розірвання також можливо в судовому порядку на вимогу відчужувача, якщо набувач не виконує його розпорядження, або на вимогу набувача, якщо він вважає, що виконати розпорядження відчужувача неможливо.
Так, спадковий договір подружжя охоплює не тільки їх спільне майно, а й особисті активи кожного з них. Такий договір надає можливість вилучити майно зі спадкової маси та уникнути отримання обов'язкової частки в спадщині небажаними спадкоємцями.
Отже, заповіт подружжя і спадковий договір – це ті альтернативи простому заповіту, на які подружжю безперечно варто звернути увагу при їх спадковому плануванні. Ці механізми мають ряд вигідних переваг, зокрема щодо забезпечення цілісності спадкового майна та збереження контролю над ним.
Опубліковано: Сімейний бізнес, №13, березень 2020