публікації

Справи сімейні (випуск 8)

15/08/2021

Дарина Лисик

Юристка

Приватні клієнти та управління приватним капіталом

Оксана Войнаровська

Партнерка, адвокатка

Праця та зайнятість,
Приватні клієнти та управління приватним капіталом

Авторки: Оксана Войнаровська, Дарина Лисик та Дар’я-Олександра Загоруй
Поділ майна подружжя для уникнення боргу = використання права на зло

11 серпня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 723/826/19, у якій зауважив, що подружжя не може використовувати поділ спільного майна як інструмент уникнення сплати боргу боржником чи виконання судового рішення про стягнення боргу. Такі дії подружжя є явно недобросовісними та свідчать про зловживання правами щодо кредитора, оскільки подібний поділ майна порушує його майнові інтереси. Відповідно, Суд вважав очевидним, що колишнє подружжя «вживає право на зло», адже подало позов про визнання права на частку та звільнення майна з під арешту задля уникнення звернення стягнення на майно боржника, а також намагалося відмовитися від позову про розірвання шлюбу через 8 років після його задоволення та розлучення.

Право дитини бути заслуханою ≠ її присутність в суді

12 серпня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 473/44/20-ц, у якій підтвердив право дитини бути вислуханою при вирішенні питань, що стосуються її особисто та її сім’ї. Але при цьому, відсутні підстави стверджувати, що думка дитини має бути заслухана лише судом у залі судового засідання, адже сам по собі факт розірвання шлюбу між батьками вже є психотравмуючим фактором для дитини і, відповідно, присутність у суді при розгляді спору не є комфортним для дітей. Тож, якщо дитині вдалося донести свою думку до суду через висновок органу опіки та піклування або психолога, її присутність під час судового засідання не є необхідною.

Право батьків проживати з дитиною не завжди є переважним

04 серпня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 654/4307/19, у якій зазначив базові елементи при визначенні найкращих інтересів дитини: а) її погляди, б) індивідуальність, в) збереження сімейного оточення, г) піклування, захист і її безпека, ґ) вразливе положення, д) право дитини на здоров’я, е) право на освіту. Суд зауважив, що возз’єднання дитини з батьком є важливим обов’язком держави, а право батьків та дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя. Тобто, за загальним правилом саме батьки мають переважне право на проживання з дитиною порівняно з правами інших родичів. У той же час, Суд відмовив у визначенні місця проживання дитини з батьком, оскільки негайне відібрання дитини, яка від народження проживала з бабою, що займалася її вихованням, піклуванням, підтриманням здоров`я та матеріальним забезпеченням, може негативно позначитися на самій дитині, стане емоційним стресом та не сприятиме забезпеченню спокійного та стійкого середовища для неї. Таким чином, доцільно спершу встановити перехідний період для адаптації дитини з батьком до відновлення стосунків, після чого можна вирішувати питання про їх безпосереднє спільне проживання.

Сама по собі наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування

12 серпня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 263/401/20, у якій роз’яснив, що моральна шкода – це втрати немайнового характеру внаслідок моральних/фізичних страждань чи інших негативних явищ, заподіяних особі незаконними діяннями інших осіб. У подібній категорії справ позивач зобов’язаний довести 1) наявність такої шкоди; 2) протиправність діяння її заподіювача; 3) причинний зв’язок між шкодою та протиправним діянням; 4) наявність вини відповідача. Суд відмовив у відшкодуванні батьком моральної шкоди дитині, оскільки позивач (мати) не довела наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями батька (оскарженням батьківства) та моральною шкодою дитині, оскільки сам факт перебування особи на стаціонарному лікуванні не свідчить про протиправність дій відповідача та завдання моральної шкоди.

Приватизована земельна ділянка іноді підлягає поділу між (фактичним) подружжям

09 серпня 2021 року КЦС ВС у справі № 295/10751/15-ц, у якій нагадав, що за загальним правилом земельна ділянка, набута чоловіком/дружиною за час шлюбу внаслідок приватизації, є його/її особистою приватною власністю. Режим особистої приватної власності пов’язаний із тим, що приватизована земельна ділянка вважається не майном, набутим у шлюбі, а одержаною громадянином часткою із земельного фонду. У той же час, якщо на такій земельній ділянці розташований будинок чи інша споруда, яка належить подружжя як спільне майно, то в разі поділу такої будівлі до іншого з подружжя переходить і право власності на землю пропорційно до розміру часток подружжя у спільному майні-будинку.

Народження дитини в новому шлюбі не є безумовною підставою для зменшення аліментів

30 серпня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 301/2160/20, у якій наголосив на основоположному обов’язку батьків піклуватися про власних дітей та матеріально утримувати їх до повноліття. У той же час, у виняткових обставинах, а саме у разі зміни матеріального чи сімейного стану платника аліментів, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них, що доведено належними доказами, розмір аліментів може бути зменшено. Разом із тим, саме по собі народження малолітньої дитини від нового шлюбу й, відповідно, зміна сімейного стану не свідчить про погіршення матеріального стану платника і необхідність зменшити аліменти, адже це суперечитиме інтересам дітей від попереднього шлюбу.

При збереженні права дитини на житло договір іпотеки не порушує прав дитини

12 серпня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 303/8007/19 про визнання недійсним договору іпотеки на квартиру . Так, батьки малолітньої дитини мають право укладати договори щодо поділу/обміну будинку/квартири лише з дозволу органу опіки та піклування, який надається за умови, що навіть у разі вчинення правочину збереження права дитини на житло буде гарантоване. Таким чином, Суд відхилив аргументи позивача, малолітнього на момент укладення іпотечного договору, про незаконність правочину, оскільки орган опіки та піклування надав свою згоду, договір підписано обома батьками позивача, а самого малолітнього було попередньо включено до числа співвласників іншого будинку. 

Для визнання договору недійсним на підставі помилки її треба довести

13 серпня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 442/1995/15-ц, у якій відмітив, що для визнання недійсним правочину щодо житла, укладеного під впливом помилки, особа повинна довести  неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинула на її волевиявлення, а також дійсне існування цієї помилки та її істотне значення. Зокрема, до таких обставин відносяться: 1) вік, стан здоров’я позивача і як наслідок - потреба у догляді й сторонній допомозі; 2) наявність у позивача спірного житла як єдиного; 3) відсутність фактичної передачі спірного житла та продовження проживання й після укладення договору. Суд, перевіривши факт укладення договорів у присутності нотаріуса, що встановила особи обох сторін (мати й донька), перевірила їх дієздатність, правовстановлюючі документи на майно, та той факт, що позивач і надалі мала фактичне та зареєстроване місце проживання у будинку, дійшов висновку про відсутність підстав визнавати договір недійсним з підстав помилки.

Докази про співжиття не свідчать про режим спільної власності на майно, набуте до 2004 року

05 серпня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 136/2828/14, у якій нагадав, що для визнання спільним майна, набутого чоловіком та жінкою до 01 січня 2004 року, не є належними докази про факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, оскільки чинне на той час законодавство не передбачало інституту співжиття. Натомість, доказуванню підлягає факт придбання спірного майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету, розмір частки в такому майні відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін. Суд визнав безпідставними вимоги позивача, оскільки надані нею докази (індивідуальна картка вагітної із зазначенням адреси проживання вагітної) не підтверджують набуття сторонами майна внаслідок спільної праці.

Тяжка обставина повинна існувати на момент укладення договору, а не видачі довіреності

04 серпня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 561/564/18  про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації. Так, позивач намагався визнати недійсним договір, укладений його представником на підставі довіреності, обґрунтовуючи перебування під впливом тяжкої обставини (хвороби) на момент видання довіреності. Разом із тим, Суд зауважив, що для визнання недійсним договору, укладеного під впливом тяжкої обставини, довіритель зобов'язаний зазначити під впливом яких тяжких обставин він/вона (але не представник) перебували саме на момент укладення договору.

Зміна спадкодавцем імені не є підставою для продовження строку на прийняття спадщини

11 серпня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 697/354/20, якою вкотре наголосив, що суд може визначити спадкоємцю додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, лише якщо пропуск шестимісячного строку обумовлений поважними причинами, пов’язаними з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця. Відповідно, не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини посилання на те, що позивач не підтримувала спільних стосунків з батьком-спадкодавцем і родичами, не проживала разом із ним та не знала про місце його проживання, а також той факт, що батько змінив ПІБ, що у свою чергу ускладнило отримання свідоцтва про смерть.

Позов про зняття арешту зі спадщини пред’являється до стягувача

09 серпня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 285/2558/19, якою відзначив, що у справах про зняття арешту з успадкованого майна належним відповідачем є фізична чи юридична особа, в інтересах якої накладено арешт на відповідне спадкове майно в межах виконавчого провадження (стягувач), а не відділ виконавчої служби. Суд відхилив аргументи, що якщо позивач-спадкоємець поки не є власником відповідного спадкового майна, то і відповідач не обов’язково повинен бути особою, в інтересах якого накладено арешт на майно, оскільки позивачу-спадкоємцю спадщина належить із часу її відкриття (моменту смерті спадкодавця). Відповідно, пред’явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Встановлення факту родинних відносин не свідчить про спір про право

11 серпня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 522/8004/20, якою нагадав, що вимоги про встановлення фактів, які мають юридичне значення і можуть вплинути на спадкові права й обов’язки інших осіб (спадкоємців), повинні розглядатися в порядку позовного провадження. У даній справі Суд встановив факт родинних відносин між спадкодавцем та її сином в порядку окремого провадження, оскільки інший спадкоємець (брат заявника) не заперечував таке споріднення. Невизнання ж ним права заявника на спадщину, тобто питання щодо кола спадкоємців та їх права на спадкове майно, не були предметом розгляду в даній справі.

Змінювати статус нерухомого майна суди не можуть

05 серпня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 587/617/20, у якій зауважив, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Наприклад, позовні вимоги про визнання належного позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом житлового будинку як дачного будинку для тимчасового проживання не підлягають задоволенню, оскільки чинне законодавство не передбачає подібного способу захисту прав та інтересів. Тобто суди не мають компетенції вирішувати питання щодо зміни статусу нерухомого майна, належного певній особі.

Суд не вправі вирішувати питання про права померлої особи

04 серпня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 663/908/17, якою наголосив, що майно чоловіка/дружини, яке за час шлюбу істотно збільшилося у вартості внаслідок спільних трудових/ грошових затрат другого з подружжя, може бути визнане спільною сумісною власністю подружжя. Разом із тим, така норма не застосовується до частки у праві спільної власності на майно. На додаток, визнання частки будинку, який належав померлому на праві особистої приватної власності, спільною сумісною власністю подружжя суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства, оскільки суд вирішить питання про права померлої особи, яка не є стороною процесу та вже не має процесуальної правоздатності.

Що нового?

Найважливіша аналітика у вашій пошті.

більше аналітики

14/07/2021

При розлученні думка про поділ бізнесу з колишнім подружжям змушує нервувати. Але чи дійсно є ризик втратити власну справу через те, що «сімейне життя не склалося»...

Дарина Лисик, Оксана Войнаровська

05/07/2021

Цікаві новини законодавства і судові рішення, що стосуються сім'ї: шлюб, розлучення, батьківські права, спадок та багато іншого

Дарина Лисик, Оксана Войнаровська