публікації

Справи сімейні (випуск 9)

08/10/2021

Оксана Войнаровська

Партнерка, адвокатка

Праця та зайнятість,
Приватні клієнти та управління приватним капіталом

Дарина Лисик

Юристка

Приватні клієнти та управління приватним капіталом

Дар'я-Олександра Загоруй

Молодша юристка

Приватні клієнти та управління приватним капіталом

Авторки: Оксана Войнаровська, Дарина Лисик та Дар’я-Олександра Загоруй

Процедура «Блакитної картки» як протидія домашньому насильству

20 вересня 2021 року до Верховної Ради України надійшов Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» щодо вдосконалення механізму запобігання та протидії домашньому насильству № 6074 (надалі також – «Законопроект»). Так, Законопроект передбачає новий спеціальний захід щодо протидії домашньому насильству – профілактичну роботу уповноважених співробітників поліції в сім’ї, де виявлено факт домашнього насильства шляхом проведення процедури «Блакитні картки». Така процедура «Блакитної картки» полягає у заведенні особової справи для сім’ї, зокрема у заповненні поліцією 4 формулярів:

- формуляру «A» – із зазначенням обставин справи;

- формуляру «B» для постраждалої особи – щодо можливих подальших дій (адже цілком імовірно, що жертва через стрес не запам’ятає усні вказівки поліції);

- формуляру «C» щодо кривдника – із зазначенням індивідуального плану заходів допомоги;

- формуляру «D» – з обґрунтуванням потреби участі кривдника в корекційно-навчальних програмах.

Процедура може бути завершена у разі припинення домашнього насильства або визнання подальшого вжиття заходів недоцільним.

Конфіденційні пологи для захисту життя дітей

14 вересня 2021 року у Верховній Раді України було зареєстровано Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо профілактики та протидії інфантициду» № 6053 (надалі також – «Законопроект»). Мета Законопроекту полягає у посиленні захисту ще ненароджених дітей, якщо з певних економічних, психологічних, сімейних чи інших причин їх матері не можуть/не бажають в подальшому виконувати свої батьківські обов’язки. Зокрема, у разі прийняття Законопроекту в національне законодавство буде введено нове поняття - конфіденційні пологи, за яких жінка розкриватиме свою особу лише керівнику закладу охорони здоров’я. Такі дані опечатуватимуться, зберігатимуться в архіві медичної установи та можуть бути розголошені виключно біологічній дитині за її заявою після досягнення 14 років. Відповідно, у разі конфіденційних пологів права та обов’язки батьків щодо дитини припиняються, а мати дитини вважатиметься невідомою.

Таємниця усиновлення VS Право знати своє походження

14 вересня 2021 року до Верховної Ради України надійшов Проект Закону «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо покарання за розголошення таємниці усиновлення» № 6054 (надалі також – «Законопроект» ). Так, Законопроект призначений сприяти правам усиновлених осіб на отримання інформації про своє походження. Зокрема, у разі прийняття Законопроекту не підлягатимуть кримінальній відповідальності особи, які всупереч волі усиновителя розкрили відомості про усиновлення/удочеріння дитині, що досягла цивільної дієздатності – 14 років.

Варто зауважити, що станом на сьогодні розголошення таємниці усиновлення без згоди усиновителя карається штрафом до 50 н.м.д.г., громадськими роботами до 240 годин або виправними роботами до 2 років, а для службових осіб чи працівників медичних закладів, яким відомості стали відомі по службі чи по роботі, чи що призвело до тяжких наслідків, - штрафом 1000-4000 н.м.д.г., обмеженням або позбавленням волі до 3 років з/без позбавленням права обіймати певні посади/ займатися певною діяльністю до 3 років.

Протокол про застосовне право 2007 року для кращого захисту осіб

27 вересня 2021 року у Верховній Раді України було зареєстровано Проект Закону про ратифікацію Протоколу про право, що застосовується до зобов'язань про утримання (надалі також – «Протокол»).

Протокол доповнює Конвенцію про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання 2007 року та безпосередньо визначає право, що застосовується до аліментних зобов’язань, які випливають із сімейних правовідносин, шлюбу та батьківства незалежно від сімейного статусу батьків дитини. Зокрема, за загальним правилом зобов’язання про утримання регулюються правом держави звичайного місця проживання кредитора (особи, що потребує утримання), що визначає:

- чи має право особа на аліменти, у якому розмірі, від кого;

- розмір утримання за минулий час;

- підставу обчислення розміру утримання та індексації;

- хто може пред'явити вимогу про утримання;

- строк позовної давності;

- обсяг зобов'язань боржника.

Загалом, ратифікація даного Протоколу має сприяти належному застосуванню відповідної Конвенції 2007 року та кращому захисту права сторін аліментних зобов’язань.

Зміни до Закону України «Про міжнародне право» для захисту осіб при транскордонному утриманні

27 вересня 2021 року до Верховної Ради України надійшов Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про міжнародне приватне право» у зв'язку з ратифікацією Протоколу про право, що застосовується до зобов'язань про утримання (надалі також – «Законопроект»). Прийняття Законопроекту сприятиме приведенню національного законодавства щодо зобов’язань з утримання до відповідності міжнародним стандартам. Зокрема, зміни передбачають встановлення більш детального порядку визначення права, яке регулюватиме:

- утримання дітей батьками, іншими особами – право країни кредитора, право країни суду або право спільного особистого закону;

- утримання на підставі шлюбу – право держави останнього спільного місця проживання або інше право, яке має більш тісний зв’язок зі шлюбом.

Крім цього, (колишнє)  подружжя має право укласти письмову угоду за здійснити вибір права, що регулюватиме зобов’язання з утримання; угода, укладена в Україні, має бути посвідчена нотаріально. Наостанок, боржник може заперечувати проти утримання інших родичів та членів сім’ї, якщо такого обов'язку не існує ні згідно з правом місця проживання божника, ні згідно з правом їх спільного особистого закону.

Перевага в матеріально-побутовому стані не є вирішальною умовою для передачі дитини

08 вересня 2021 року Касаційний цивільний суд Верховного Суду ухвалив постанову у справі № 607/25451/19 про визначення місця проживання дитини. Зокрема, у подібній категорії спорів необхідно виходити із рівності прав та обов’язків батьків щодо їх дітей та надаючи перевагу інтересам самої дитини, враховуючи особисті якості обох батьків і можливість створення належних умов для виховання. При цьому, перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків не є вирішальною умовою для передачі йому/їй дитини. Суд визначив місце проживання дитини з матір’ю, яка, хоч і навчається у вищому навчальному закладі, проте має дохід у вигляді пенсії по інвалідності, житло на праві власності з усіма відповідними умовами для повноцінного та гармонійного розвитку малолітньої дитини, яку бажає виховувати. У той же час, проживання малолітньої дитини з батьком, який створив належні умови для її виховання, навчання та гармонійного розвитку, а також факт виховання та піклування батька про свою дитину є лише свідченням належного виконання батьківських обов`язків, а не безумовною підставою для визначення місця проживання дитини з ним.

Презумпція спільного майна подружжя діє до набрання чинності рішенням про розірвання шлюбу

22 вересня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 757/13796/20-ц щодо поділу майна подружжя. Так, у разі розірвання шлюбу в судовому порядку шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, а не з моменту його прийняття. Відповідно, якщо майно (зокрема нерухоме) придбане після постановлення рішення про розірвання шлюбу, але до набрання ним законної сили, воно вважається набутим за час зареєстрованого шлюбу та підпадає під презумпцію спільної сумісної власності. Для визнання такого майна особистим, той з подружжя, хто його придбав, має довести факт набуття за власні кошти.

Мотиви неприйняття стороною виконання договору не мають правового значення

01 вересня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 761/21191/19, у якій наголосив, що зобов’язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем (особою, що отримає майно), оскільки закон чи договір не ставить у залежність факт належності утримання/догляду від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття, не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов’язків. При цьому, оскільки законодавство не містить визначення «неналежного виконання набувачем обов’язків за договором довічного утримання», при вирішенні питання про розірвання такого договору суд повинен враховувати конкретні обставини справи, умови договору та загальні підстави для його зміни/розірвання.

Відсутність перешкод у проживанні з дитиною не свідчить про відсутність спору

15 вересня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 364/1139/19 щодо визначення місця проживання дитини. Так, Верховний Суд наголосив на тому, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушені права/інтереси; саме тому передчасним є висновок про відсутність підстав для задоволення позову про визначення місця проживання дитини лише з тих міркувань, що один із батьків не чинить жодних перешкод у проживанні дитини з іншим із батьків. Зокрема, сам факт звернення матері/батька із позовом та оскарження рішень судів про відмову в задоволенні вимог уже підтверджує наявність спору між батьками та необхідність у його вирішенні.

Незареєстрований договір, що підлягає державній реєстрації, не може бути визнаний судом дійсним

22 вересня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 221/5196/16-ц щодо визнання договору дійсним та визнання права власності. Так, суд може визнати договір дійсним, якщо сторони 1) у письмовій формі вчинили правочин, зміст якого відповідав їх волі сторін, 2) дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору, 3) виконали такий договір повністю чи частково, але 4) не дотримались вимоги про нотаріальне посвідчення такого договору через ухилення однієї його сторони. Натомість, якщо договір підлягає нотаріальному посвідченню, а набуті на його підставі права на нерухоме майно – державній реєстрації, суд не може визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, адже судовим рішенням не може бути підмінено ні процедуру нотаріального посвідчення договору, ні державну реєстрації речових прав на таке нерухоме майно.

Біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини

15 вересня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 754/18412/19, у якій відмітив, що визнання батьківства за рішенням суду є засобом захисту прав дитини (у т.ч. права на утримання). При вирішенні спору суд приділяє особливу увагу інтересам дитини та виходить із того, що біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини, а держава має забезпечувати пріоритет сімейного виховання. Зокрема, Верховний Суд визнав припущенням висновок апеляційного суду про те, що задоволення позову не дасть можливість дитині отримати батьківську любов та турботу, натомість лише спричинятиме труднощі в подальшому житті дитини, оскільки потрібна буде згода обох батьків щодо важливих питань її життя. Так само недоречним є твердження, що батько-іноземець переслідує ціль використати біологічне батьківство для забезпечення своїх прав на законне перебування в Україні, а не з метою виконувати свої батьківські обов`язки. При цьому посилання на те, що батько протягом 8 років знаючи про своє батьківство не виявив жодного піклування про дитину та не надавав матеріальну допомогу, само по собі не може бути підставою для відмови у визнанні батьківства.

За заборгованість по аліментах з боржника можна стягнути неустойку

15 вересня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 712/6079/18, у якій нагадав, що при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. При цьому, суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Водночас, сімейне законодавство презюмує вину платника аліментів: щоб уникнути стягнення неустойки (пені), саме він зобов’язаний доводити відсутність своєї вини в несплаті аліментів та факт вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відмова у відкритті окремого провадження без з’ясування суті спору про права є передчасною

08 вересня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 752/18540/20 про встановлення факту реєстрації шлюбу та народження дітей за кордоном. Верховний Суд наголосив, що перш ніж відмовляти у відкритті окремого провадження судам необхідно перевірити (1) у чому саме полягає існування спору про право, (2) хто зі сторін може бути зацікавлений у встановленні цих фактів та мати статус відповідача в позовному провадженні. У протилежному разі, відмова у встановленні в окремому провадження факту народження дітей в іноземній країні є незаконною, а пов’язування мети встановлення юридичного факту (подачі в подальшому документів для реєстрації громадянства) з існуванням спору про право – безпідставним.

Спадщина спадкодавця + спадщина спадкоємця = 2 заяви про прийняття спадщини

01 вересня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 720/2683/19 про спадкову трансмісію. За загальним правилом, якщо спадкоємець помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної частки спадщини (крім обов’язкової частки у спадщині) переходить до його спадкоємців. Суд наголосив на тому, що при застосуванні механізму спадкової трансмісії мають місце 2 спадщини: після смерті спадкодавця та після смерті його спадкоємця. Оскільки право на прийняття кожної з цих спадщин є самостійним і незалежним, необхідно подавати дві окремі заяви про прийняття кожної зі спадщин або в одній заяві зазначити про прийняття обох спадщин. Лише вчинення цих двох самостійних юридичних дій в межах установленого строку засвідчує волевиявлення на прийняття спадкового майна за спадкодавцем та його спадкоємцем.

Спадкодавець та спадкоємці не повинні проживати разом саме у житлі зі складу спадщини

29 вересня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 464/566/19, у якій нагадав, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що її прийняв, якщо протягом 6 місяців із дня смерті спадкодавця він не заявив про відмову від неї. Більше того, місце розташування спадкового майна не обов’язково має співпадати із місцем проживання спадкодавця. Саме тому, не впливає на факт прийняття спадщини та обставина, що спадкодавець та спадкоємці проживали не в квартирі, яка входить до складу спадщини та в якій вони були зареєстровані, а натомість разом проживали за іншою адресою.

Спадкується не «самобуд», а лише право власності на будівельні матеріали

13 вересня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі №204/5897/18, у якій нагадав, що якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не може набути право власності в порядку спадкування – до нього переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Відповідно, якщо спадкодавець здійснив самочинне будівництво, то спадкоємці отримують право власності на будівельні матеріали, обладнання, використані в процесі будівництва, а не на «самобуд», який не є об`єктом права власності. При цьому, стати власником самочинно зведеного будинку спадкоємець може лише після здійснення дій, необхідних для набуття права власності на таку нерухомість (легалізація, введення в експлуатацію тощо).

Карантинні обмеження за кордоном можуть вважатися об’єктивними труднощами при прийнятті спадщини

15 вересня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 357/7452/20. Зокрема, у даній справі позивач пропустила строк на подання заяви про прийняття спадщини після смерті спадкодавця (сина) внаслідок закриття компетентних державних органів штату Нью-Йорк (США) через карантинні обмеження, що фактично унеможливило вчасне направлення апостильованої заяви про прийняття спадщини до нотаріуса в Україну. Врахувавши неможливість отримати належним чином засвідчений документ в іноземному державному органі, а також велику відстань між місцем постійного проживання в США і місцем відкриття спадщини в Україні та незначний пропуск подання заяви (2 місяці), суд дійшов висновку про наявність підстав для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Зміни до свідоцтва про право на спадщину можна внести лише за певних умов

06 вересня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 274/1166/19, у якій вказав, що зміни до свідоцтва про право на спадщину може внести нотаріус (за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину) або суд (за відсутності такої згоди). Відповідно, порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців. Зокрема, застосування цього правила можливе, якщо після видачі свідоцтв про право на спадщину з'являться інші спадкоємці. Суд зауважив, що виключення майна із складу спадкового майна, на яке видано свідоцтво, не є підставою для внесення змін до такого свідоцтва.

Що нового?

Найважливіша аналітика у вашій пошті.

більше аналітики

18/08/2021

Стаття доступна англійською мовою

Олександр Бородкін, Оксана Войнаровська